ВІДЧУЖЕННЯ


За будь-якою помилкою ховається вибір. Адже наше життя складається з рішень. Кожне ухвалене рішення впливає на долю. Будь-яка помилка допомагає людині, не допустити дурниць в майбутньому...

Дівчина витирала сльози, і не розуміла чому саме в її житті так все тьмяно. Вона не розуміла, в чому вона винна, але неминучого не змінити. Вибір уже зроблено, іншого шансу не буде. Потрібно боротися до кінця, робити свої мрії в реальність, інакше ти так і застигнеш у несправедливості, і болю.

Не чекай справедливості у свій бік, а твори її сам. Світ створений для того, щоб кожен із нас зміг намалювати свою картину. Ніколи, не дозволяй темряві погасити вогонь, що гріє душу в надії на світле майбутнє, мені часто повторювала ці слова мама в дитинстві шкода, що раніше я не приймала їх серйозно, може вберегла себе від багатьох помилок.

сиділа у дворі з моїх очей лилися річкою сльози ніяк не могла зрозуміти, невже найближча людина може вставити ніж у спину. До останнього була шокована не хотіла вірити, що це все відбувається зі мною, подекуди шукала виправдання або навіть захист вчинків близької мені людини. Сталося те, чого боялася найбільше на світі. Навіть самому заклятому ворогові таке не побажала пережити. Якби рік тому, я дізналася, коли брала на себе таку ношу і платитиму таку ціну ніколи в житті не взяла собі на плечі весь цей тягар і гіркоту, що пережила.

Іноді важко людині прийняти деякі речі за данину. Адже ми до останнього віримо і сподіваємось, що близькі люди не зрадять. І будь-який вчинок можна пояснити навіть той, що не можна...


***


Рік до цього...

Я йшла після роботи, з усмішкою на обличчі, думала відвідати свою сестру, яка чекала на мене з моїми улюбленими племінниками. Сьогодні у моїй племінниці день народження. Їй мало виповнитися сім років. Дорогою купила їй подарунок і великий торт.

На вулиці була чудова сонячна погода таки останній місяць осені. Всі дерева стояли в очікуванні білої шубки. Різко хмурилося небо трошки навіть потемніло, здавалося, що зараз буде дощ або сніг. Раптом пролунав дзвінок.

— Сестро, можеш швидше!

— Так, я на підході! — Відповіла Юля і поспішила відключити телефон, і швидко попрямувала до неї додому.

Я була неподалік її будинку. На мені була червона куртка, джинси, сіра кофта в чорних черевиках. Волосся було сплетене в косу. На обличчі красувався чубчик. Обличчя було кругле, біле, на щоках червонів рум'ян, ніс маленький і прямий. Губи були пухкі на них виднілась усмішка.

Не минуло й секунди як я була вже біля будинку і була здивована чому мені подзвонила сестра? Невже щось трапилося? Не може бути невже ці виродки знайшли мою сестру і тепер через неї намагаються залякати чи навіть убити нас. Вчора вночі вони були впевнені в собі, один з них мало не задушив. Ноги різко почали тремтіти і мене різко підкосило погане передчуття я почала поспішати ще швидше. Зайшовши в будинок, побачила жах в обличчі сестри, яка була налякана, довкола все було залито кров'ю. В руках у неї був ніж у крові. А її синя сукня з рюшами повністю стала заляпаною, як і туфлі темного відтінку кров'ю. Біля сестри лежало клаптями її волосся, а біля губ була велика рана з синяком. Сама вона сиділа розпатлана і налякана від того, що відбувається з ножем у руках на дивані. Скрізь панував безлад, здавалося, що хтось проїхався на танку. Дітей не було вони, на щастя, гуляли в сусідки.

— Що сталося Елю?

— Чому ти вся в крові, і що за безлад довкола? Де твій чоловік? — подивилася на перелякану сестру.

— Він помер! У нас стався конфлікт на побутовому ґрунті. Ми сильно сварились. Якось випадково сталося. Я навіть не гадала, що так усе закінчиться, — злякано відповіла вона.

— Де, він? — Запитала, я.

— Він на кухні! — промовила тремтячими устами Еля і відвела свої кам'яні блакитні очі у бік кухні. Я зайшла на кухню та побачила тіло чоловіка сестри, а біля нього велику калюжу крові.

— Не може бути! — скрикнула від побаченого.

Тяжко було повірити в це. Адже сестра жила з ним душа в душу, як це так! Він не пив, не ходив на ліво. Начебто був заразковий шлюб, і тут таке.

— Не можу повірити! Ви були зразковою сім'єю і тут таке! — сказала Юля.

— Вибач, що не говорила тобі про все, просто не хотіла, щоб ти втручатися в це, — говорила Еля.

— Ти викликала поліцію, чи швидку? — Запитала у сестри.

— Так, Юлю!

Еля опустила свою маленьку головку с трохи витягнутим блідим обличчям. Очі були круглі. Ніс невеликий з горбинкою. Руки маленькі, пальці худі. На правій руці зламано ніготь вказівного пальця. Вона почала плакати проклинаючи цей день. Мені стало її шкода, що мені робити, як їй допомогти? — подумки шукала відповідь у своїй голові.

— Елю, я візьму на себе провину за вбивство! — крикнула, я!

— Ні, Юлю це не ти вбивала і не тобі брати провину на себе. Адже це така велика ноша. Ти дуже пошкодуєш про це. Тобі треба будувати стосунки, народжувати дітей бути щасливою людиною, а про мене забудь.Вибач за все, що робила всім боляче! Сама у всьому винна я впораюся, - сестра витерла сльози і підійшла, щоб мене обійняти.

— Ні, а як діти вони дуже маленькі. Подумай про них. Яке у них буде дитинство! Мати вбивця, батько помер. Ти хочеш їх залишити сиротами в такому віці. А уяви, як з них знущатимуться в школі. Куди б вони не пішли скрізь почуватимуться білими воронами. А тобі це треба. Невже тобі не шкода своїх дітей, - я з сумом подивилася на обличчя сестри з її блакитних очей почали з'являтися сльози. Вона відчувала такий біль, як тоді в п'ять років, коли наші батьки померли.

— Коли вони приїдуть?

— Сказали за годину!

— Але вже п'ять годин...

— Невже вони збираються приїхати вночі! — говорила я і дивилася зі смутком у бік Елі.

— Може бути!

— Діти цього не бачили?

— Ні, вони пішли на день народження до дітей сусідки. У них сьогодні день народження молодшій доньці виповнилося вісім років.

— Добре, що не бачили цей жах! — сумно відповіла, я й подивилася на сестру.

Сестра знову опустила погляд на землю, ніби вона чогось боялася. Невже мені щось не договорює? Ну що?

— Що ти робитимеш у тебе троє маленьких дітей, а молодшому тільки рік? — Запитала, я в неї.

— Я навіть, і не знаю, як мені вчинити в цій ситуації! — сумно відповіла сестра.

— Ти знаєш, як нам було важко без мами та тата, і ти хочеш, щоб твої діти це випробували на собі! — зі сльозами звернулася до неї.

— Ну, тоді що мені робити, як урятуватися від цього? — хитаючи бровою запитала вона.

— Тоді я візьму на себе провинну за вбивство! — відповіла на запитання сестри.

Вона підійшла і обійняла мене сильно, ледве не задушила мене.

- Намагайся бути сильною, ми будемо за тебе молитися! - відповіла сестра.
Я не думала, що у свої двадцять чотири роки зможу зіткнутися з таким жахом. Якби хтось тоді до мені підійшов і сказав яку гіркоту буду переживати може не наробила таких помилок через, яку буду розплачуватися ціле життя. На той момент страшно було подумати, з чим зіткнуся протягом цілого року: залишусь без сім'ї, зрада, остаточно втрачу віру в людей. Буду відчувати образу і замкнуся в собі. Тоді, коли приймала рішення взяти провину, думала, що допоможу своїй сестрі та своїм племінникам. Я переживала за неї. Вона для мене є всім ми без одни-одного, як рука без руки. Коли померли батьки життя стало справжнім пеклом.Мені тоді було дванадцять, а Елі на той момент лише стукнуло десять років. Ми переїхали після їхньої смерті до тітки в будинок, який був: порожнім, холодним і постійно нагадував про втрату. З часом біль перестав так турбувати мою поранену душу, але все одно вона давалася взнаки. У мене в школі була чудова подруга, постійно підтримувала, давала поради, завжди рада була вислухати моє скиглення, часто допомагала нам. Вона була як промінь сонця у цьому світі. Іноді здавалося, що в мене друга сестра. Після школи наші шляхи розійшлися назавжди. Тепер навіть не знаю, як у неї все в житті склалося. Може вже одружилася або народила дітей, або знайшла роботу мрії.Сестра зателефонувала до сусідки, щоб діти в неї залишилися на ніч, а сама сиділа і не знала, що робити. Тільки дивилася на мене або вбік . На годиннику було шість годин, але не поліції, і швидкої допомоги не було. Час тягнувся дуже повільно, ми почали думати, що це вічність. Вона різко заплакала я, сказала, що все буде добре. Ми не розуміли, що відбувається, нам здавалося це просто страшний сон. Завтра настане новий день, і все минеться, шкода, але ні, і від цієї думки мені ставало не по собі. Сестра пішла у ванну, щоб вмитися, поміняти одяг та помити ніж.Ми були дуже розгублені і здивування ніби хтось спеціально посилає такий жах подивитися впораємося чи ні. Ніколи не забуду цей день цей біль та безсилля, яке зазнала на собі. Не хочу, щоб ніхто не переживав такого страху, як я. Мені стало погано, різко потемніло в очах, я впала на підлогу, бачила злякане обличчя своєї сестри, яка намагалася привести мене до тями, але в неї не виходило. Вона сиділа і плакала наді мною. Моє тіло лежало не слухняно ніби була окремо від мене. Мені на мить здалося, що я померла.

— Юлю, прокинься! —  крикнула перелякана сестра, яка намагалася привести до тями.

Я лежала на підлозі і дивилася на перелякане обличчя своєї сестри, на той момент ми навіть не могли уявити, як доля випробуватиме нас. Не пам'ятаю, що було далі все було ніби в тумані, досі не розумію як прийшла до тями, як приїхала поліція і швидка. У моїй голові на хвилину здалося, що потрапила в пекло, адже це були лише квіточки, важко подумати, що буде далі... Раптом у двері хтось постукав, сестра різко зблідла і не знала, як повестися.

— Елю все буде добре! —Підійшла і обняла свою сестру.

Я навіть не знаю, мені дуже страшно за тебе, і дітей, що буде, коли вони дізнаються про таке: батька немає, тітка у в'язниці. Над ними знущатимуться в школі соромно вийти надвір, дивитися людям у вічі, — заплаканим обличчям подивилася на мене.

— Ми стільки всього пережили, і це переживемо! — Відповіла, я витираючи їй сльози.

— Знаєш, щоб не трапилося в житті була впевнена завжди, у тому, що будь-якої хвилини можу покластися на тебе. Завжди знала ти не кинеш мене, — сказала сестра, дивлячись на мене своїми заплаканими очима.

— Подивися на мене навіть не смій засмучуватися, все буде добре, я вірю і ти вір. Як приїдуть поліцейські, не показуй їм свою розгубленість, можуть подумати про твою співучасть, — говорила Юля.

— Що мені потрібно робити? — Запитала Еля.

— Просто заспокойся і не подавай виду, і не будь розгубленою, — відповіла Юля.

— Що вигадаємо сказати поліції? Вимовила Еля дивлячись на сестру.

— Давай скажемо так: Що це нещасний випадок. Він намагався тебе задушити, а я, щоб захистити, свою сестру встромила ніж не розраховуючи на те, що влучу серце. — сказала Юля тримаючи Елю за руку.

—Добре! — Вимовила і кивнула Еля.

— Де сукня? — Поспішила запитати Юля.

Я її спалила, а сама вмилася та переодяглася в чистий одяг, рукоятку ножа витерла, — відповіла Еля.

— Добре! — спокійним поглядом подивилася на неї Юля. Ми обнялися наче востаннє, мені на секунду здалося, бо раніше вже не буде. Еля витерла сльози і пішла відчинити двері, я сиділа і думала, що буде далі, як усе закінчиться, який фінал цієї історії.
Зайшла на кухню, щоб взяти ножа в руку і залишити на ньому свої відбитки пальців і покласти.

— Вітаю! — представився один із поліцейських. Перед її очима стояв статний у формі чоловік на вигляд років сорока.

— Вітаю! — Сестра представилася у відповідь.

— Чи можна пройти в будинок — спитав він зморщивши чоло.

— Так, звичайно! — відповіла сестра і відчинила двері до будинку.
Поліцейський увійшов усередину, ніби щось очима шукав, був дуже напружений.

— Ви, свідок? — спитав він.
Подивившись на мене і трохи підняв свою брову.

— Ні, це моя сестра! — відповіла Еля.
Поліцейський уважно оглядав кімнати, ніби шукав щось. Він повернув у бік кухні, де лежав убитий чоловік моєї сестри, а потім повернувся до нас.

— Коли це відбулося? — спитав поліцейський сідаючи на диван і дістав лист, почав щось записувати.

— Це сталося десь о четвертій годині дня, — спокійно відповіла Еля.
Поліцейський з серйозним виразом обличчя продовжував писати, іноді поглядував в строни і на нас із сестрою не перестаючи питати про те, що сталося.

— Чи були у вас і вашого чоловіка конфлікти? — з кам'яним поглядом на сестру промовив поліцейський.

— Були! Особливо останніми днями. Дуже часто сварилися навіть, билися. У мене вся спина в синцях сьогодні додався синець на плечі, —  сумно відповіла сестра.

— Ви можете в деталях розповісти про те, що трапилося, — трохи напруженим поглядом подивившись поліцейський на нас.

Він сьогодні прийшов п'яний, почав просити у мене грошей. Я сказала, що я не дам грошей на пляшку. Після цього взяв пляшку пива, випив до дна і почав мене бити. Потім схопив мене за горло почав душити думала, що задушить ялинки встигла його відсунути схопила ніж, хотіла налякати, але він спритністю викинув убік і почав мене бити ще сильніше по голові, плечі, спині. Став висмикувати волосся. Прибігла Юля він хотів і її вдарити натомість на себе удар взяла я. Сестра навалилася на нього почала кричати, щоб перестав бити мене. Вона взяла ножа, і закрила мене собою він викинути Юлю убік і з великою силою навалився на мене почав душити. Сестра схопила ножа і вставила його з боку спини в серце, - із заплаканими очима глянула на мене Еля.

—  Ваш чоловік піднімав руку на дітей? - Запитав він.

— Ні! Бил тільки мене, — відповіла Еля.

— Де, зараз діти? — спитав він дивлячись на неї.

— У сусідки! У їхньої дитини сьогодні день народження, пішли привітати, — відказала Еля.

— Ви давно дружите із сусідкою? — спитав він трохи піднявши брову.

— Так, давно! У нас діти ходять в одну школу, ми багато років з ними дружимо, наші діти часто залишалися в один одному на ночівлі. Разом ходили на пікніки, — казала Еля.

-— Де, можна знайти сусідку? — спитав поліцейський.

— Вона живе, через два будинки від мене, — сказала Еля.

— Вона живе через два будинки від мене, — сказала Еля.

— Можете підписатися? — підійшов до моєї сестри, щоб та підписалася, сховав аркуш паперу в який недавно щось записував, вийшов у двір, де його чекав напарник, що стояв біля машини одягнений у таку ж форму, але статурою був худий і вище. На вигляд йому було десь між тридцять п'ять років або тридцять шість.

— Ну, що опитав сусідів? — спитав поліцейський, який підходив до того, що був біля машини дорогою закурюючи цигарку.

— Ніхто нічого не знає, всі мовчать. Кажуть, що ніколи не помічали конфлікту у сім'ї. За словами сусідів, у них був зразковий шлюб.Вони не помічали нічого підозрілого на момент убивства. Дружина була домогосподаркою чоловік працював іноді його відправляли у відрядження. Сестра часто надсилала їм гроші. Все як у всіх одним словом, — говорив другий поліцейський.

— Питав у тих сусідів, через два будинки. Дружина вбитого говорила, що там живе її подруга, може вона щось, знає про їхній конфлікт напередодні вбивства?— спитав поліцейський, опустивши сигарету вниз і випускаючи з губ дим.

— Ні, не ходив! — говорив його помічник.

— Гаразд! Зараз сходимо до сусідки друзів, спитаємо, що там було, — подивився на свого помічника поліцейський.

Поліцейський викинув докурену цигарку і разом зі своїм помічником попрямував до будинку сусідки.

Я підійшла до вікна і дивилася в далечінь. З неба капали потроху краплі дощу. Все навколо ніби завмерло в очікуванні чогось. Світ став для мене як ці хмари сірим і пустим . Не було променів світла, що проходили крізь хмари. Коли була дитиною, думала, що промінь, що проходить у хмару, схожий на надію. Завжди дивилася на ці промені і говорила собі, я зможу подолати всі труднощі та тяжкості життя які б не зустрічалися хмари на моєму шляху, я пронизуватиму їх як промінь. Але цього разу і вони мене полишили. Очі раптово заповнилися рідиною для себе прийняла факт, що моє життя відтепер стало до і після.

Ніколи раніше навіть не могла подумати, що колись опинюся в такому безвихідному становищі. Було дуже страшно за своє майбутнє, за свою сім'ю цей страх мимоволі поглинав мою підсвідомість, ці думки зводили мене з розуму. Моє звичайне життя стало пеклом, а я з неволі стаю людиною без душі.

«Найбільший страх, який вселяємо собі самі!»

Сестра сиділа на дивані по її обличчю було видно як жахливо вона почувається. Вона була одягнена блакитний светр і в спортивних штанях, а її світло-русяве волосся було зав'язане в пучок. Мовчання тривало ніби вічність. Раптом пролунав гучний стукіт дверей - це була швидка. Еля відчинила двері.Лікарі ввійшли всередину і почали оглядати нас. Медсестра пильно оглядала плече сестри, яке було у синцях, та у подряпинах.

— У Вас Болить у плече? — Запитала медсестра оглядаючи плече сестри.

— Так дуже! — скрипом на зубах відповіла Еля.

— Я думаю, що у вас перелом хребта, треба завтра чи днями під'їхати та зробити рентген руки, — сказала медсестра.

Медсестра підійшла до лікаря та сказала.

—  Нічого значного, окрім ймовірності тріщини в диску плеча, і це ще потрібно під'їхати, щоб уточнити, - говорила вона лікарю.

Він тільки слухав і хитав головою у потрібні моменти.

—  Вам тільки треба буде приїхати і зняти всі садна, навіть може бути і тріщину, яка утворилася в руці, — подивилася медсестра у бік моєї сестри.

Лікарі віддали в руку моїй сестрі довідки про смерть її чоловіка і запитали її:

—  Ви не проти, щоб вашого чоловіка забрали в морг? —  запитав лікар, дивлячись в обличчя сестри.

— Так, можете забрати! —  відповіла вона.

— Добре! — поспішив відповісти лікар дивлячись у бік медсестри, яка в ту ж хвилину попрямувала у двір і покликала інших лікарів, що були в машині.

Лікарі швидко попрямували до будинку і винесли тіло чоловіка сестри. Лікар ще раз нагадав, що Еллі треба під'їхати, щоб зробити рентген руки та попрощався з нами. Вони сіли нашвидкуруч і помчали в невідомому напрямку.

Поліцейські після опитування сусідки вирушили забрати мене. Раптом пролунав стукіт біля дверей. Еля пішла відчиняти і впустила їх у будинок. Дільничний повідомив нам, що я мушу до закінчення розслідування перебувати у них під наглядом. Юля попросила залишити на п'ять хвилин, щоб попрощатися із сестрою.

—  Сестра вибач якщо колись завдала тобі болю або було за мене соромно, — говорила Юля плачучими очима дивлячись в очі Елі.

— Юль, пробач мені за все якщо колись зможеш! — Підійшла Еля і обняла сильно.

— Як можна на тебе злитися, скільки б зла і болю ти б мені не зробила, я завжди любитиму і поважатиму. Не забувай, що батьки в довірили нас один до одного, не смій більше таке говорити! - обняла у відповідь сестру.

— Час на прощання минув, нам треба їхати! — промовив поліцейський увійшовши до вітальні.

— Їдемо! - з сумом відповіла Юля. Поліцейський одяг на мене наручники. Ми вийшли з дому і попрямували до машини. Дорогою, я на хвилину обернулася і побачила за склом заплакану сестру, що махала мені в дорогу.Раптом на мою щоку впала сніжинка і розтанула перетворившись на крапельку, я подивилася на небо і побачила падаючі сніжинки, що падали на землю застеляючи тонким білим шаром. Земля та квіти потроху зникали з виду за шаром снігу. Мої думки перебували в дурмані, лякав завтрашній день яким буде і що буде зі мною чи з нами.

Ми сіли у машину. Поліцейські про щось говорили між собою, я не слухала їхньої розмови лише відвернулась обличчям у бік віконця і дивилася як падає сніг, подумки намагалася згадати цей день, але не виходило. Всі думки були про сестру та племінників, мрій яким не судилося збутися.

Раптом завелася машина і зрушила з місця, линула в дорогу.