Вірші
Храм із піску
Будуємо храм на піску обіцянок,
І вірим бездумно словам-міражам,
Ковтаєм піщинки пустих забаганок,
Як ллють нам на душу солодкий бальзам.
Гарячий пісок, тільки холодом в груди
Повільно заповнює струни душі,
Спочатку по краю, все глибше, усюди
Заповнить нутро нам і підуть дощі.
Душа каменіє і, розкрошившись,
В пісок перетворить будований храм,
А тіло, без справжньої суті лишившись,
Розвіявшись прахом, віддасться вітрам.
9
2
330
Enemy
Так, я – вампір, і це не приховати...
Я – зло, яким зробили ви мене!
Та в кожного я хочу запитати:
Коли ж нарешті ненависть мине?
Що я зробив? Чому для вас я ворог?
Чому як для легень я нікотин?
Я перед вами як в гарматі порох...
За що зрівняли з зграєю тварин?
Ні, я не звір, потвора чи убивця.
Дивіться! Я ж такий же як і ви!
Ім'я таке ще дали – "кровопивця"!
Й від крові власні мили рукави.
Нехай безсмертний я і вроду маю
І, кажуть, кров порівнюю з вином,
Єдиного в цім світі я жадаю,
Щоб виявитись людям лише сном.
Забудьте про вампірів існування!
Не шарпайте ви вічності душі!
Коли почую в бік свій лиш мовчання,
Закінчаться і сльози, і дощі...
Та зараз мені спокою не буде.
Осиновий кілок, часник, хрести...
А істинні потвори – то є люди.
Не знаю навіть як це донести...
19
3
437
Лишайтесь собою
Всередині нас закінчилася плівка...
Тепер копіюємо інших людей...
Важливі для всіх лише моди вказівки.
Ми бранцями стали сторонніх ідей.
І нашого імені звук розчинився
У вихорі тіней, де множиться страх.
І в наші думки чужий голос вселився,
Немає іскри у бездонних очах...
Я раптом змінилась, усім на догоду
І натовп безликий поглинув мене.
Я втратила все - і себе, і свободу.
Одне в нас єство і обличчя одне...
Не прагніть мінятись, лишайтесь собою!
Бо ви неповторні, таких більш нема!
Відкрийтеся світу душею палкою -
Сягає Олімпу людина сама!
38
3
5042
Усі слова кричущі завжди тихі...
Усі слова кричущі завжди тихі,
Всі фото із ріднею нечіткі.
Спокійні люди - враз, неначе психи
А друзі невдоволені такі
На кухні уночі почуєш правду
Про щирі почуття - не в телефон,
Слізьми, скоріше, відштовхнеш пораду
Не смілий не здолає Рубікон
Пісні, що любиш, - інших не хвилюють
І не цікавлять автори віршів
В чужих краях самотньо не мандрують
А вроду не ховають у архів
І випадкові всі важливі фрази
Буває добрі навіть вороги
Назавжди забуваються образи
Безкрайнє море має береги
Не все за гроші продасиш і купиш
І золото не все, що заблищить
Думок нікчемних не збереш до купи
Та буде щастя довгожданна мить
12
1
467
Оригамі
Безліч тонкого паперу на серце стелилось.
Ніхто не хотів би в житті своїм бути ніким.
"Хто ти?" - питання одвічне у думці спинилось.
Людина чи демон? - усе під папером тонким.
Слово і думка, обривки, я знову зриваюсь
І рветься душа у мінорно-піднесеній гамі.
Хто я? Не знаю. Усе зрозуміть намагаюсь.
Згини за згином складаю своє оригамі...
9
0
410
Атом
Квітневий ранок буревісний
У смутку вулиць і алей
Зірвав броню реактор грізний
І кинув атом на людей.
І розділив той хижий атом
На "до" і "після" цілий світ
Яскраві барви зникли раптом
І почорнів весняний цвіт
Час зупинився від нестями
І порудів од страху ліс,
Дітей збирали швидко мами
Під скрип згорьованих валіз
Болюче слово "ліквідатор"
Із вуст запечених неслось
Безжальний атомний реактор
В полон узяти довелось
Ось мчить автобусна колона
Куди? На скільки? Назавжди...
Сумне лице в вікні вагона
Тікають люди від біди...
Вже тридцять три минає роки
Та пам'ять ця не вицвіта
Чорнобиля смертельні кроки
Звучать і досі крізь літа
8
1
422
Таємничий секрет
Дівчина землю дряпає пальцями,
Нігті ламаються в кров.
Дівчина лізе на стіну. Зривається.
Сльози вертаються знов.
Дівчина гляне крізь синьо-блакитне
Скельце і подих земний.
Навіть не зна чи лишитися встигне
У світі хто-небудь живий.
Дівчина ходить з облупленим лаком,
Коси заплѐла у хвіст.
Навіть згадати їй сили забракло
Своє ім`я, вік і зріст.
Гляне крізь каламуть запітнілого
В дýші ранкового скла.
Дівчина чує запах горілого
Попелу чорного зла.
І заглядає крізь призму минулого
Смутку і туги дует.
Діва шукає у згубленій пам'яті
Той таємничий секрет.
8
0
514
Пульс
Мій пульс - тоненька стрічка...
Я більше не живу...
Тону у хвилях річки,
Життя я рву по шву...
А пульс все тихше й тихше.
Я падаю на дно,
Лечу все швидше й швидше.
Мені вже все одно...
Я пульс не відчуваю...
Я більше не живу...
Тут відповідь шукаю
Це сон чи на яву?
До книги "Втопитись у хвилі невдач..."
15
0
515
Голодомор
Матусю, боляче, чекай
Не можу йти, мені болить.
А перед нами небокрай.
Я зупинюся лиш на мить.
Цей голод - страх всього життя
Зі страхом я живу щодня.
І більш немає вороття,
Не плакатиму я ні дня.
Матусю, мамо, не вмирай!
Не залишай мене, не йди!
Я не побачу більше рай
І нерозгадані світи...
14
2
471
Про любов
Той перший погляд, голос твій.
Спішу босоніж по траві.
В моєму серці буревій.
Один лиш ти у голові...
Писатиму тобі листи
Про те, як серце тріпотить,
Але як любиш - відпусти.
Можливо, це була лиш мить...
Той перший погляд, голос твій.
Спішу босоніж по траві,
Кохання в хащі лісовій
Шукає спокій довгі дні.
13
0
578
Олегу Сенцову
Не кожного можна назвати героєм,
Не легко боротись за правду свою.
Коли ти хвилюєшся, як перед боєм
За те, щоб країна жила у раю.
Я знаю, що серце твоє все ще б'ється
За нас, українців, за рідні поля
Ночами тобі рідна матінка сниться,
Прекрасна, свята і барвиста земля.
Дивлюсь у майбутнє і бачу свободу.
З тобою країна, з тобою весь світ!
Ти сильна людина козацького роду!
І будеш ти жити ще тисячу літ!
Нехай буде мир там, на Сході, Донбасі,
Нехай в Україні розквітне весна,
Нехай розчаруються вражі гримаси
І кінчиться врешті ця люта війна.
13
0
611
Ромашки
Вітер гойдає ромашки,
Легенько і тихо, без слів.
Полем літають комашки.
Минуло вже тисяча днів.
Промені щирого сонця
Ласкають бліді пелюстки,
Торкаються ніг незнайомця,
Лягають на довгі містки.
Знаю, як поруч ромашки,
Для мене зупиниться світ.
По тілу побігли мурашки,
Вдихнули ромашковий цвіт.
14
1
621
Не будіть...
Не будіть мене. Мені сниться
Світ яскравих людей і зірок —
Там, де золото щастя іскриться,
Там, де я роблю впевнений крок.
Не будіть мене. Мені сниться
Запального життя океан,
Де в серцях пломеніє зіницями,
Де людей не зомбує екран.
Розбудили мене — вже не сниться
Лимонадно-блискучий овал,
Тут реальності тьмяні криниця
І війни не подоланий шквал.
Я засну, аби знову наснився
Свій яскравих людей і зірок,
Щоб ніхто в цьому світі не злився,
Щоб робили всі впевнений крок.
14
3
664
Багато хочу сказати
Як багато ще хочеться сказати.
Багато залишилось не сказаних фраз.
Як хочеться душу комусь відкривати,
Щоб все залишилось без гніву й образ.
Як багато хочеться сказати.
Та пишемо всі знов тупі SMS.
Але і так довго не можна чекати,
У світі багато і інших чудес.
Як треба спішити, щоб все розказати,
Бо потім вже пізно буде, мабуть.
Люди на тебе не будуть чекати.
Бо скільки можна? Візьмуть і підуть.
Як шкода пізно про це розуміти.
Як виділитися поміж сірих мас.
Мовчати, насправді, це як відпустити.
І ми усі вже втрачаєм цей час.
Скажи! Кого любиш, кому довіряєш.
Скажи. Це так просто, у чому біда?
Біда у тому, що зовсім не знаєш,
Як та людина відповість на твої слова.
Як грім серед неба, бо думаєш завжди,
Що люди подумають, скажуть.. І так
Мучиш себе, їм байдуже насправді.
Хто любить, той завжди до тебе прийде.
8
0
496
Кумиру
Я щиро дякую тобі за все,
За ту іскру, що дав ти нам усім
Нехай тобі удачу принесе
Ми і Лісабон передусім.
Твої пісні запалюють вогні
В серцях і душах кожного із нас.
Ти стільки радості віддав мені,
Ти переможеш, коли прийде час!
11
2
568
Небесна сотня
Майдан вирує. У душі гроза.
Від болю втрати матері кричать.
Небесна сотня. На щоці сльоза.
Полеглі хлопці на снігу лежать.
Гірка, печальна мить. Горить свіча.
Цей день запам'ятаєм назавжди
Схилилась Україна до плеча
Героя, що рятує від біди.
Майдан вирує. Згинули сини.
Чекати їх повернення дарма.
Небесна сотня. В пам'яті вони
І ця кривава, зболена зима.
16
2
680
Люди...
Як страшно в величезнім світі жити
Коли тебе ненавидять вони
Лиш хочеться сидіти і тужити
Й не чути більше власної луни
Вони тебе принижують, лякають
Кепкують, адже ти такий смішний
А так вони й душі навіть не мають
Неначе динозавр викопний
А хто вони такі, скажіть мені?
Жорстокі, зверхні, горді і страшні
Ховаються у міста пелені
Це люди і їм жити у багні
14
0
859
