Передмова
Розділ 1. Знайомство.
Розділ 2. Вечірка.
Розділ 3. Мій Валентинчик...
Розділ 4. Сестро, повернись...
Розділ 5. Чому не я?
Розділ 6. Я не ревную!
Розділ 7. Мій експонат...
Розділ 8. Це помста?
Розділ 9. Ходімо, дещо покажу...
Розділ 10. В цій темряві, ти - все, що я бачу...
Розділ 11. Цей день...
Розділ 12. От тобі і день народження...
Розділ 13. Хіба ти не знаєш?
Розділ 14. Я поїду з тобою.
Розділ 15. Х'юстон, у нас проблеми!
Розділ 16. Домашній арешт
Розділ 17. Я думав про тебе інакше...
Розділ 18. Пам'ятаєш наше парі?
Розділ 19. Невже, це все?
Розділ 20. Нове життя...
Епілог
Розділ 7. Мій експонат...
Розділ 7. «Мій експонат…»

Наступного дня клас Нелі пішов в Національний художній музей*. Неля вже заспокоїлася і жваво розмовляла з Людою про екскурсію.

-         Зверніть увагу сюди... - мовив екскурсовод і показав на картину «Таємна вечеря».

-         Боже, який він нудний... - прошепотіла Люда і подруги розсміялися.

-         Дівчата… - мовив Владислав Юрійович. - Тихіше...

Неля іноді кидала погляд на Макса, який, то розмовляв з друзями, то реготав, то жартома робив серйозний вигляд, слухаючи екскурсовода.

Раптом вона побачила Раду. "Що вона тут робить?" - подумала Неля. Рада зі своїми подружками розштовхала учнів, які стояли на її шляху, і стала біля Макса. Неля стисла руки в кулаки, але вчасно зупинилася, перевівши погляд на картину. Після музею вони зайшли в кафе, перепочити.

-         Дурня, а не екскурсія. - озвався Сашко.

-         І екскурсовод нудний. - мовила Неля.

-         Але ти, Нелю, знайшла собі розвагу... - єхидно посміхнулася Люда.

-         В сенсі?

-         Ну... Ти з Макса сьогодні цілий день очей не зводила... - повідомив Сашко.

-         Хто? Я? Та ви що! Я взагалі з Людою говорила!

Сашко і Люда засміялися.

-         Дуже смішно! – саркастично висловилася Неля.

-         Діти! - вигукнув Владислав Юрійович. - Кого потрібно підвезти, підходьте до автобуса!

-         Ходімо! - сказала Люда.

-         Я піду пішки. - озвалася Неля. - Прогуляюся.

Коли автобус поїхав, вона пішла в бік свого будинку. Раптом дівчина зайшла на незнайому вулицю. Йдучи, Неля почула, як хтось покликав її по імені.

 Чи то їй здалося? Вона, не озираючись, йшла далі, але хтось різко затягнув її в темний провулок і притис до стіни. Вона стиснула руки в кулаки, приготувавшись вдарити кривдника.

-         А щоб тобі! - вигукнула вона, але незнайомець притис її руки до стіни і приклав свій палець до її губ.

-         Тсс…

Тиша. Спочатку було чутно крики і співи п`яниць, звуки битого скла, а потім все стихло. Через секунду мовчання, незнайомець повернув до Нелі обличчя і в напівтемряві вона ледве розрізнила знайомі риси.

-         Макс? - здивувалася вона.

-         Ш-ш-ш... Тихо... - прошепотів він. - Це не дуже дружелюбний райончик... Я коли побачив, що ти сюди пішла, то за тобою побіг...

-         От же ж. Герой рятівник. – висловилася Неля і спробувала піти, але хлопець знову притиснув її до стіни.

-         Чекай…

Дівчина підняла погляд на його очі. Наче під гіпнозом, вона тонула в його очах, не в змозі відірватись від них. Серце стукало так швидко, що здавалося воно зараз вистрибне з грудей.

Неля жадібно вдихнула повітря і відчула запах його парфумів. Він теж дивився на неї, торкаючись поглядом кожної клітинки її обличчя. Вона різко опустила очі, але він повільно підняв її обличчя, торкнувшись пальцем підборіддя.

-         Я… – тремтячим голосом мовила дівчина.

Востаннє глянувши їй в очі, Макс нахилився і їх губи зустрілися. По тілу повільно розійшлося приємне тепло.

Здавалося, що в грудях загорілася іскра, яка багато років просто тліла. Неля відчувала, як в кожній клітині її тіла відбувався вибух, а в мозку, наче хтось видалив всю пам`ять і вимкнув здатність думати. Макс торкнувся її волосся і вона ледь здригнулася. Минуло кілька секунд, а може й днів, перш ніж вони відірвалися одне від одного.

Неля знову глянула в його очі. В цей момент їй чомусь здалось, що ці очі, руки, цей запах круто змінять її життя. Тільки зараз вона помітила, що Макс тримає її за руку. Великим пальцем він повільно гладив по кісточкам пальців.

Дівчина спробувала піти і їй це вдалося. Макс тепер не перешкоджав їй. Вона озирнулася, побачивши, що він не зрушив з місця, і пішла в бік свого будинку.

На її щоку впала крапля. Дощ. Знову. Ну чому, коли вона починає думати про нього йде дощ? Може це знак? Може природа попереджає її про біль, який вона з ним переживе? А може це просто збіг? Дощ сильнішав, а Неля йшла додому…

© Toshа Only,
книга «Давай укладемо парі....».
Розділ 8. Це помста?
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Alina Malenko
Розділ 7. Мій експонат...
Коли буде продовження?
Відповісти
2018-05-09 19:37:48
Подобається
Ефросиния Прокопчук
Розділ 7. Мій експонат...
У мене теж тліє
Відповісти
2018-07-16 11:30:29
3
emilia Farkash
Розділ 7. Мій експонат...
Наскільки це романтичнооооо😍
Відповісти
2020-04-26 21:43:28
1