Розділ 4. Сестро, повернись...
Розділ 4. «Сестро, повернись…»
Наступного дня Неля прийшла до школи сама. Виявилося, що Люда чимось отруїлася і її поклали в лікарню. Розмовляючи того вечора з подругою, Неля пообіцяла провідати її.
Весь день дівчина ігнорувала Макса, обходила його. Цього дня вона вирішила зайнятися навчанням, хоча пригоди не змусили себе чекати. На великій перерві Неля вирішила піти в бібліотеку, в якій ще не встигла побувати.
Бібліотека була, в прямому сенсі слова, величезною. По всій площі стояли стелажі з книгами. Їх було штук двадцять-двадцять п`ять, не менше. В повітрі літав сильний запах дерева і паперу, який, здавалося, зводив з розуму. Неля з дитинства обожнювала книги, а особливо любовні романи. Підійшовши до одного із стелажів, який був підписаний «Підліткові романи», вона провела рукою по книгах, вдихаючи цей блаженний запах і відчуваючи душею пристрасті і гостроту сюжетів. Дівчина наугад витягла книгу з полиці, бо, як вона вважала, кожен роман цікавий. Напис на палітурці повідомляв, що це книга Стейс Крамер «Ми з вичерпаним терміном придатності». Неля сіла за столик для читання і занурилася в світ переживань головних героїв.
Книга була настільки цікавою і захопливою, що Неля просиділа в бібліотеці досить тривалий час. Торкнувшись поглядом годинника, вона зібралася йти, але… Зможете вгадати, що сталося? Ну ж бо, спробуйте! Я вірю в вас! Правильно! На порозі вона зіткнулася з Максом. Побачивши хлопця вона закотила очі і спробувала його обійти, але він зайняв весь дверний прохід.
- Пропусти! – вигукнула дівчина. – Досить мене переслідувати!
Куточки його губ побігли вверх, і хлопець розплився в єхидній посмішці.
- Я? Тьху! Та щоб у мене роутер* зламався, якщо я тебе переслідую!
- Слухай, не вішай мені «Роллтон»** на вуха! – обурилася Неля. – Пропусти! І не переслідуй мене!
________
*роутер – носій WI-FI-мережі.
**«Роллтон» - торгова марка продуктів швидкого та традиційного приготування, в даному випадку локшина.
- Добре… - хлопець поправив зачіску. – Давай укладемо парі…
- Яке ще парі?
- Ну дивись… - Макс почав демонстративно розмахувати руками. – Я перестану тебе переслідувати, а ти, в свою чергу...
Пауза… Здається, вона тягнеться вічність… Хлопець знову посміхнувся і видав тихенький смішок.
- А ти пообіцяєш, що… не будеш в мене закохуватися…
Спочатку Неля здивовано дивилася на нього, піднявши одну брову, а потім залилася сміхом.
- Господи! Та кому ти потрібен! – мовила вона, здавлюючи сміх, і протягнула йому руку. – Згода!
Після розмови з Максом, Неля відправилася в лікарню, провідати подругу. Коли вона ввійшла в лікарню, в ніс вдарив різкий неприємний запах ліків. Ось Дівчина знайшла палату подруги і постукала.
- Так! – почула вона, не так давно, знайомий голос.
Палата Люди виглядала доволі скромно. Звичайне металеве скрипуче ліжко, одне маленьке вікно з прочиненою кватиркою, шафа і тумбочка. Люда, побачивши подругу, посміхнулася.
- Привіт! Як ти себе почуваєш? – поцікавилася Неля.
- Та вже краще… - Люда солодко потягнулася. – Що там в школі? Як там твій мажор?
- Та ну тебе! – відповіла Неля на сміх подруги. – Він, взагалі, сьогодні таке втнув!
- І чим же тебе здивував наш Максимко? – запитала Люда.
Неля відразу розповіла подрузі про розмову в бібліотеці і про їхнє парі.
- Ну і ну… Оце наш славнозвісний Бóгдан дає!
- Та кому він потрібен! – вигукнула Неля.
- Ой, не скажи… яким би він не був приставучим… Все таки хлопець гарний…
Поспілкувавшись з Людою, Неля відправилася додому. По дорозі їй
зателефонував батько. На фоні було чутно мамин плач.
- Тату? Що сталося?
Чоловік кілька секунд мовчав , тяжко зітхнув і промовив:
- Іра… Я… Ми… Аварія…
Серце Нелі впало в п`яти. В горлі застряг ком, а з очей потекли сльози.
- Що?... О, господи! Де ви? – перелякано спитала дівчина.
- Головна київська траса… Швидше… нам потрібна допомога…
- Зараз буду. – Неля витерла з очей краплі сліз і поклала слухавку.
◊ ◊ ◊
Під`їхавши до траси на маршрутці, Неля побачила жахливу картину. Батьковий Range Rover був понівечений, на снігу багровіли плями крові і валялися деталі автомобіля. Дівчина підійшла до машини і побачила батька. Чоловік хлопав Іру по щоках, вона втратила свідомість. Рука і обличчя Іри були в крові. Від цієї картини в жилах застигла кров, а в роті пересохло.
- Господи! - Неля прикрила рота рукою, а з очей знову потекли сльози. - Тату, що з нею?
Він поглянув на Нелю і вона побачила у батька над бровою криваву рану.
- Що тут сталося? - запитала дівчина.
- Іра... Сиділа спереду на пасажирському сидінні... - важко дихаючи, сказав чоловік. - І... В той бік, де вона сиділа, врізався Lanous*...
Він вказав на ще один понівечений автомобіль. Раптом до них підбігла мати з повними очима сліз і, побачивши дочку обняла її.
- Нелю! Слава Богу! Хоч з тобою все добре! Андрію, - звернулася вона до чоловіка. - Швидка приїхала...
В цю мить вони почули пронизливий звук сирени і Андрій, батько Нелі, відніс Іру на руках до карети швидкої.
Минув тиждень. Іра впала в кому. Всі, в школі, підходили до Нелі зі своїм співчуттям, але підтримували її лише Люда та Сашко. На уроці етики в клас зайшла Ірина Валеріївна.
- Діти! Ми всі чули про цю жахливу аварію... Я дізналася, що Нелиній сестрі необхідне переливання крові. Група - друга позитивна. Донора вже шукають...
Раптом з місця піднявся Максим і, здмвувавши весь клас, мовив:
- У мене друга позитивна! Я можу стати донором!
- Що ж... - промовила Ірина Валеріївна. - Якщо твої батьки...
- Вони дозволять! - впевнено сказав хлопець.
Люда і Неля перезирнулися і остання із вдячністю глянула на Макса.
Наступного дня Неля прийшла до школи сама. Виявилося, що Люда чимось отруїлася і її поклали в лікарню. Розмовляючи того вечора з подругою, Неля пообіцяла провідати її.
Весь день дівчина ігнорувала Макса, обходила його. Цього дня вона вирішила зайнятися навчанням, хоча пригоди не змусили себе чекати. На великій перерві Неля вирішила піти в бібліотеку, в якій ще не встигла побувати.
Бібліотека була, в прямому сенсі слова, величезною. По всій площі стояли стелажі з книгами. Їх було штук двадцять-двадцять п`ять, не менше. В повітрі літав сильний запах дерева і паперу, який, здавалося, зводив з розуму. Неля з дитинства обожнювала книги, а особливо любовні романи. Підійшовши до одного із стелажів, який був підписаний «Підліткові романи», вона провела рукою по книгах, вдихаючи цей блаженний запах і відчуваючи душею пристрасті і гостроту сюжетів. Дівчина наугад витягла книгу з полиці, бо, як вона вважала, кожен роман цікавий. Напис на палітурці повідомляв, що це книга Стейс Крамер «Ми з вичерпаним терміном придатності». Неля сіла за столик для читання і занурилася в світ переживань головних героїв.
Книга була настільки цікавою і захопливою, що Неля просиділа в бібліотеці досить тривалий час. Торкнувшись поглядом годинника, вона зібралася йти, але… Зможете вгадати, що сталося? Ну ж бо, спробуйте! Я вірю в вас! Правильно! На порозі вона зіткнулася з Максом. Побачивши хлопця вона закотила очі і спробувала його обійти, але він зайняв весь дверний прохід.
- Пропусти! – вигукнула дівчина. – Досить мене переслідувати!
Куточки його губ побігли вверх, і хлопець розплився в єхидній посмішці.
- Я? Тьху! Та щоб у мене роутер* зламався, якщо я тебе переслідую!
- Слухай, не вішай мені «Роллтон»** на вуха! – обурилася Неля. – Пропусти! І не переслідуй мене!
________
*роутер – носій WI-FI-мережі.
**«Роллтон» - торгова марка продуктів швидкого та традиційного приготування, в даному випадку локшина.
- Добре… - хлопець поправив зачіску. – Давай укладемо парі…
- Яке ще парі?
- Ну дивись… - Макс почав демонстративно розмахувати руками. – Я перестану тебе переслідувати, а ти, в свою чергу...
Пауза… Здається, вона тягнеться вічність… Хлопець знову посміхнувся і видав тихенький смішок.
- А ти пообіцяєш, що… не будеш в мене закохуватися…
Спочатку Неля здивовано дивилася на нього, піднявши одну брову, а потім залилася сміхом.
- Господи! Та кому ти потрібен! – мовила вона, здавлюючи сміх, і протягнула йому руку. – Згода!
Після розмови з Максом, Неля відправилася в лікарню, провідати подругу. Коли вона ввійшла в лікарню, в ніс вдарив різкий неприємний запах ліків. Ось Дівчина знайшла палату подруги і постукала.
- Так! – почула вона, не так давно, знайомий голос.
Палата Люди виглядала доволі скромно. Звичайне металеве скрипуче ліжко, одне маленьке вікно з прочиненою кватиркою, шафа і тумбочка. Люда, побачивши подругу, посміхнулася.
- Привіт! Як ти себе почуваєш? – поцікавилася Неля.
- Та вже краще… - Люда солодко потягнулася. – Що там в школі? Як там твій мажор?
- Та ну тебе! – відповіла Неля на сміх подруги. – Він, взагалі, сьогодні таке втнув!
- І чим же тебе здивував наш Максимко? – запитала Люда.
Неля відразу розповіла подрузі про розмову в бібліотеці і про їхнє парі.
- Ну і ну… Оце наш славнозвісний Бóгдан дає!
- Та кому він потрібен! – вигукнула Неля.
- Ой, не скажи… яким би він не був приставучим… Все таки хлопець гарний…
Поспілкувавшись з Людою, Неля відправилася додому. По дорозі їй
зателефонував батько. На фоні було чутно мамин плач.
- Тату? Що сталося?
Чоловік кілька секунд мовчав , тяжко зітхнув і промовив:
- Іра… Я… Ми… Аварія…
Серце Нелі впало в п`яти. В горлі застряг ком, а з очей потекли сльози.
- Що?... О, господи! Де ви? – перелякано спитала дівчина.
- Головна київська траса… Швидше… нам потрібна допомога…
- Зараз буду. – Неля витерла з очей краплі сліз і поклала слухавку.
◊ ◊ ◊
Під`їхавши до траси на маршрутці, Неля побачила жахливу картину. Батьковий Range Rover був понівечений, на снігу багровіли плями крові і валялися деталі автомобіля. Дівчина підійшла до машини і побачила батька. Чоловік хлопав Іру по щоках, вона втратила свідомість. Рука і обличчя Іри були в крові. Від цієї картини в жилах застигла кров, а в роті пересохло.
- Господи! - Неля прикрила рота рукою, а з очей знову потекли сльози. - Тату, що з нею?
Він поглянув на Нелю і вона побачила у батька над бровою криваву рану.
- Що тут сталося? - запитала дівчина.
- Іра... Сиділа спереду на пасажирському сидінні... - важко дихаючи, сказав чоловік. - І... В той бік, де вона сиділа, врізався Lanous*...
Він вказав на ще один понівечений автомобіль. Раптом до них підбігла мати з повними очима сліз і, побачивши дочку обняла її.
- Нелю! Слава Богу! Хоч з тобою все добре! Андрію, - звернулася вона до чоловіка. - Швидка приїхала...
В цю мить вони почули пронизливий звук сирени і Андрій, батько Нелі, відніс Іру на руках до карети швидкої.
Минув тиждень. Іра впала в кому. Всі, в школі, підходили до Нелі зі своїм співчуттям, але підтримували її лише Люда та Сашко. На уроці етики в клас зайшла Ірина Валеріївна.
- Діти! Ми всі чули про цю жахливу аварію... Я дізналася, що Нелиній сестрі необхідне переливання крові. Група - друга позитивна. Донора вже шукають...
Раптом з місця піднявся Максим і, здмвувавши весь клас, мовив:
- У мене друга позитивна! Я можу стати донором!
- Що ж... - промовила Ірина Валеріївна. - Якщо твої батьки...
- Вони дозволять! - впевнено сказав хлопець.
Люда і Неля перезирнулися і остання із вдячністю глянула на Макса.
Коментарі