Розділ 13. «Хіба ти не знаєш?»

Так… День народження у тебе був крутий…

Неля і Люда сиділи на дивані і грали в карти.

Ось тобі туз… І ось тобі п`ятірки, на погони. – мовила Неля і поклала дві карти подрузі на плечі. – Згодна. Цей день народження був найкращий. Роздавай.

Люда роздала карти і важко зітхнула.

Мені б такого хлопця, як Макс… Тримай. – мовила вона і «побила» карту подруги.

Так… Таких мало… Та не сумуй. Знайдеш ще собі свою половинку. – відповіла Неля. – Туз.

Воно то так, але… Навіщо шукати, якщо вона поруч…

Тааак… - Неля відклала карти в бік. – Невже ти закохалася? І хто ж він?

Сашко… - пробурмотіла Люда.

О… То цей Ромео вже давно знайшов свою Джульєтту.

В сенсі?

В прямому.

Неля розповіла подрузі про ту розмову з Сашком після вечірки у Макса.

Справді? – зраділа Люда, але відразу засумувала. – Це все добре, але… Хіба ти не знаєш, що Сашко скоро їде на навчання?

Так? А куди?

В Канаду. Там є дуже хороший університет мистецтв. Він же у нас художник.

Люда витягла зі своєї сумки, складений в кілька разів, листок А4. Вона розклала його і показала Нелі. На ньому була зображена Люда. Вона була намальована олівцем, але дуже реалістично. Риси обличчя настільки були точно змальовані, що малюнок був схожий на чорно-біле фото.

Це він мене намалював. На чотирнадцяте лютого подарував.

Ого! - вигукнула Неля. - Здуріти можна! Слухай, то у вас, виявляється, все добре.

Ага... Добре... - з сарказмом мовила Люда. - Він скоро поїде, а я за одинадцять років так і не змогла сказати йому про свої почуття...

Так... Ясно... Все беру ситуацію в свої руки!

◊ ◊ ◊

Наступного дня батьки і брат Нелі поїхали до родичів, а сама Неля залишилась вдома. В її голові з'явилася нав'язлива ідея, яку вона вирішила втілити в життя. Вона взяла в руки телефон, набрала номер. Гудки.

“Алло. Привіт, маленька” - почувся по той бік дроту голос Макса.

“Привіт. Не хочеш мені допомоготи?” - поцікавилася Неля.

“Для тебе — все, що завгодно) Зараз буду.”

Через кілька хвилин прийшов Макс.

Привіт,мала. Що допомогти?

Хочу своїм друзям побачення зробити. Ну...

Сашкові і Люді? - здогадався хлопець.

Так.

Добре. Тааак... Кажи, що робити.

Минуло кілька годин. Все було готово. На столі, вкритому білосніжною скатертиною, стояли легкі закуски, всюди висіли гірлянди, з комп'ютера грала музика, а над столом сидів напис “Все це для вас!”.Неля з Максом натрудилися. Годинник показував половину п'ятого.

Слухай. Все так гарно вийшло... Може використаємо це все для себе? - посміхнувся Макс.

Знаєш що? - обурилася Неля. - Зараз тут відбудеться вбивство!

Мовчу-мовчу. То що? Ти їм дзвониш?

Так.

Неля набрала Людин номер і почала говорити панічним голосом:

“Людка, Людка! Терміново приходь до мене! Прямо зараз! Ти маєш це побачити!”

“Ем... Привіт... А що побачити?” - відповіла Люда.

“Немає часу пояснювати! Швидше!” - прокричала в слухавку Неля і вимкнула дзвінок.

Вау! - Макс захлопав в долоні. - Ну ти в мене прямо актриса.

Дякую... - посміхнулася Неля. - Тепер Сашко...

Набравши номер друга, вона мовила, втомленим голосом:

“Привітики, Саш. Слухай... Мені потрібна твоя допомога. Прийдеш?”

“Привіт. Звичайно прийду. А що сталося?” - поцікавився Сашко.

“Та... Загалом, приходь. Побачиш.” - мовила Неля і поклала слухавку.

Все. Mission complete*.

Раптом вони почули стук в двері.

Ховайся! - прошепотіла дівчина Максу. - Так! Хто там?

Це я — Люда!

О! Людо, заходь! Зараз спущусь! Почекай в коридорі має ще дехто прийти! Відкриєш двері! - сказавши ці слова, Неля побігла за Максом наверх.

Добре! - відповіла Люда.

Що там? - запитав Макс.

Прийшла! - Неля, почуши звук відкритих дверей і голос Сашка, відкрила вікно. - Ходімо... Нам треба звалити!

Вони з Максом вилізли в сад і підповзли по траві до кухонного вікна. Сашко і Люда вже сиділи за столом, розглядали святкові декорації і сміялися. Макс і Неля захихотіли і відправилися гуляти.

Вічно живуче кафе. - мовила Неля, розглядаючи знайомі риси кафе “Каштани”.

Так... - відповів Макс. - Наше місце зустрічей...

Їхні спогади перервав дзвінок Люди.

“Алло. - усміхаючись, мовила Неля. - Ну і як вам наш сюрприз?”

Спочатку Люда мовчала, а потім в слухавці прозвучав тихий шепіт:

- Дякую...