Епілог

І знову минає час. Кілька років.

Неля спішить з роботи, щоб приготувати чоловікові щось смачненьке. Раптом вона наштовхнулася на жінку, яка везла дочку в інвалідному візку.

-         Ой… Будь ласка, пробачте… Я… - Неля підняла погляд на жінку і застигла.

-         Та нічого… Все нормально… - відповіла жінка.

-         Людо, ти? – вигукнула Неля і жінка підняла на неї погляд.

-         Нелю?

Колишні подруги радісно підскочили і обнялися.

-         Боже, скільки літ, скільки сил? Як ти? – запитала Люда.

-         Та ось працюю. Вийшла заміж.

-         А з Максом, я так розумію, у вас не склалося.

-         Ой. Не нагадуй… А ти як?

-         Та ось… - Люда кивнула на інвалідне крісло. – Знайомся, це моя дочка Настя. Настуню, а це моя колишня однокласниця, тітка Неля.

-         Приємно познайомитися… - посміхнулася Неля. – А що це з вами сталося?

-         Параліч обох нижніх кінцівок… - зітхнула Люда. – З народження…

Неля співчутливо глянула на дівчинку.

-         Тьотю, не треба так на мене дивитися. Я така ж як і ви… - спокійно мовила Настя.

-         Правильно,доню… - Люда поцілувала дівчинку в чоло. – До речі. Макс зараз тут, в Одесі.

-         Справді? – мовила Неля.

-         Так. Кажуть, крутим адвокатом став… Ну добре ми підемо… Може ще побачимося…

-         До побачення, тітко Нелю! – посміхнулася Настя.

-         Бувай, Настуню.

◊    ◊    ◊

Вона стоїть під дверима його офісу. «Бóгдан Максим Олександрович - адвокат» - говорила вивіска. Неля вагалася. Що вона йому скаже? «Привіт, я Неля, пам`ятаєш?» або «Я вийшла заміж за іншого. Сам винен». Жінка майже піднесла кулака аби постукати, але раптом двері відчинилися.

З кабінету вийшов Макс. Сивий, бородатий, в солідному сірому костюмі. Він вивів за ручку маленьку дівчинку, років п`яти, яка радісно стрибала поряд.

-         Тату, а ти купиш мені морозиво? – запитала вона.

-         Ні, Нелю… В нас дома ще є… - відповів він і дівчинка ображено надула губки.

«Він назвав її Нелею…» - майнуло в жінки в голові.

-         А лялю купиш?

-         Добре, лялю куплю… - здався Макс.

-         А цукерку? – мовила Неля-доросла і чоловік озирнувся.

Він здивовано глянув на жінку і вона підійшла ближче. 

-         Е… Доню, мені треба поговорити…

Дівчинка пустила його і побігла гратися.

-         Нелю? Що ти тут робиш?

-         Ти назвав дочку Нелею? А що дружина на це сказала? – поцікавилася вона.

-         Моя дружина померла після народження дочки…

-         Пробач… Я не знала…

Ну от і все. Я вважаю, що її історія не закінчена. А вам, дівчата, я бажаю колись закохатися в того, хто буде присвячувати вам солодкі, як мед, рядки в старих зошитах і називати вас своєю мрією.

Кінець.