Мовчи!

Nadine Tikhonovitch

Мовчи! - це пам'ятай, як молитву, І янгол хай знає твій на плечі: Куди не вела би долі стежина, Вуста зімкни, хоч плач, та мовчи! Мовчи про бажання, цілі та мрії, Про щастя і горе, та почуття!.. Ніхто не повинен знати, повір ти, Про внутрішнє це загадкове життя! Ні, не кричи! Благаю! Не можна! Що серце несе, то тільки твоє! Кажеш, ніхто так не допоможе? Ні, в спину ніхто не штовхне! Не матимуть марної люди надії, І таємниця віднині - думки світи, І ніхто не зламає із зорями крила - Ти вільно і мовчки до щастя лети! Друже, мовчання - це не в'язниця, Бо слова - то твої кандали, Посміхайся іншим і не журися, Бо чують, мов звіри, слабкість вони! Я вірю в тебе: ти сильний і мудрий, І я закликаю тебе пам'ятати: Мовчання - це розум, сила та успіх, Хоч легше, звісно, кричати!..

2020-07-18 18:47:57

43

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Твоя Відьма

Повністю згодна! Дуже правильний вірш🌠🌠🌠

Відповісти

2020-07-19 18:25:32

1

Nadine Tikhonovitch

@Твоя Відьма дякую

Відповісти

2020-07-19 18:36:40

Подобається

Оксана

Дуже мудрий вірш. Дякую!

Відповісти

2022-10-08 12:07:28

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3976

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12293