Амур
В моменти коли сон тобі не друг
І завірюха квіти в серці топче,
Не забувай: виною всіх недуг
Є нерозумний, безросудний хлопчик.
Він цілив стрілами в одних,
Інших кидав на вирок долі.
І сіяв сотні бід і лих
У вас на райдужному полі.
А потім раз! І вже нема!
Усе неясно і в тумані.
Й незнаєш: «Вірити словам?»
Бо скільки вже було обманів.
І туга – мантія шипами
Тобі впивається у шкіру.
Тебе складали в орігамі,
А ти їм довіряв і вірив.
Й коли хтось вкотре біля храму
Попросить дати шмат тепла,
Піднімеш мантію – там шрами.
«Пробач, добродію, нема..» Дарма.
Той храм – твоя душа,
А той прохач любові хоче.
У нього зопалу стріляв
Той самий безросудний хлопчик.
Колись би, може, і поміг.
В тобі ж ховалось ціле літо!
Тепер лиш лід, кривавий сніг
І залишки змертвілих квітів.
Хто не подивиться із жалем,
То кожному ти судиш страту.
Колись були відкриті далі –
Тепер безвіконні палати.
І морок крізь віки несеш
В чорнильнім знаці на зап’ясті.
І все тому, що хтось колись
Не дав можливості для щастя.
Що клятий безросудний хлопчик,
Що він Амуром між нас зветься,
Стріляв у тебе так охоче
Й забув поцілить в інше серце.
2018-04-04 14:53:54
24
4