Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
Розділ №3. Затишний дім
Розділ №4. Сон нам лише мариться
Розділ №5. Щаслива колючка 
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Розділ №8. Всесвітній потоп
Розділ №9. Пекло на землі
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Розділ №11. Похмілля
Розділ №12. Справжні почуття
Розділ №13. Компенсація за робітника
Розділ №14. Нещасний носочок
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Розділ №17. Чесне серце
Розділ №18. Таємнича темрява
Розділ №19. Колекціонер магії
Розділ №20. Марні спогади
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Розділ №22. Манія перфектціоніста
Розділ №23. Кожному по парі
Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
Розділ №26. Прогрес у стосунках
Розділ №27. Унікальна магія
Розділ №28. Пристрасний вечір
Бонус
Новорічний бонус | Дана Василівна & Амадей Лоріус
Комікси по "ВСП"
Ілюстрації
Розділ №20. Марні спогади

Вулиці Делірії були пусті, як ніколи. Воно й не дивно, на годиннику дев'ята година ранку. Люди, котрі йшли в денну зміну, вже сиділи по своїм робочим місцям, а люди, котрі поверталися з нічної зміни —  вже встигли дістатися додому. Ще й погода хмарна, наче ось-ось піде злива. Холодний вітер пробирався під теплий одяг, від чого мені ще більше хотілось сховати носа в комір.

Десь позаду чулись кроки, змушуючи рефлекторно прискоритись. Після нападу, мої нерви залишали бажати кращого і я старалась не пялитись на кожного пішохода, тому навіть не обернулась. Зрештою, люди ж не винні, що мені лячно. Втім, швидкість не допомогла. Кроки все одно наближались, від чого всередині грудей щось неприємно загуло. Зробивши глибокий вдих, я різко повернулася і приготувалася вдарити того, хто мене переслідував. На моє здивування ним виявився ніхто інший, як розлючений Алан Хоум власною персоною.

— Знаєш, що я зараз хочу з тобою зробити? — надто спокійно запитав чоловік, роздивляючись мої синяки під очима.

— ...поцілувати? — понадіялась на краще.

— Закинути на плече, як недоумок, потягти тебе в кафешку, і прив'язати до холодильника, — бурчав кухар. — Потім насмажити картоплі та переселити тебе до свого дому. Щоб точно погодилась.

— А чому до холодильника? — здивувалась. — Зазвичай злочинці прив'язують до стільця чи стовпа якогось.

— А він в мене стоїть майже перед самою  тумбою де я готую. Щоб ти завжди була в полі зору.  І вага у нього така, що не зсунеш. Це тобі не стілець, з яким можна втікти чи дотягнутися до вузла, щоб розв'язати його.

— І що, я б стояла, обіймаючи холодильник? — розсміялась на всю вулицю.

— А чим він тобі не подобається? У нього багатий внутрішній світ, — на блідуватому лиці Алана з'явилася посмішка і він підійшов ближче, схиляючись до мого вуха. — Я звичайно йому не конкурент, але якщо хочеш, обіймай мене. Не відмовлюсь.

— Ал!

— Що, "Ал"? — знущався чоловік, стираючи всю мою нервозність. — Не дотягую?

— Якщо там сховані деруни, то ні!

Алан він такої відповіді щиро почав сміятись і лоскотати мене. Я, своєю чергою, втікала він цієї тортури під слова «У світі немає людини, яка б дотягувала до рівня смаженої картоплі!!!». Ми бігали по центральній площі один від одного наче малі діти. Нелюді, котрі нас помічали, дивились на нас, як на психів.

Я не знаю, скільки часу це продовжувалося, але дуже скоро я опинилася в пастці. Його гарячі долоні обіймали мою талію, притискаючи до себе. Шквальний вітер розвіював його волосся і я відчувала, як воно ненароком торкалося мого лиця. Алан повільно нахилився та легко торкнувся губами моїх. В той момент я вперше задумалась про те, що він відчував, побачивши моє непритомне тіло на руках колекціонера. Жах? Злість? Страх? Стало соромно за те, що я навіть не подумала попередити його, про втечу з лікарні.

— Вибач, що не подзвонила. Досі не звикла, що хтось за мене хвилюється.

— Швидше звикай, Ело. А то дійсно прив'яжу до холодильника і годуватиму картоплею, щоб не злилась, — Алан ще раз поцілував мене і переплів наші пальці. Було щось у цьому жесті рідне. — Краще скажи, навіщо ти на роботу йшла? Невже твої клієнти не почекають?

— Клієнти то почекають, а от відьмине бажання помсти — ні. Я не можу нічого згадати  після того, як вийшла від вас. Але я зі слідчим зійшлась на думці, що тим злочинцем був «Колекціонер унікальної магії» і він був у моєму кабінеті. Тому, мені потрібно терміново змінити захисне закляття і спробувати знайти у своїй пам'яті якісь зачіпки.

— Ти знаєш, хто це? — занепокоївся чоловік, направляючи нас до моєї контори.

— Ні. Але він може повернутись за моєю магією. І я хочу бути готовою до цього.

— Ти як хочеш, але тепер я буду тебе відводити на роботу і проводжати додому. Я сходжу з розуму від однієї думки, що хтось може запросто на тебе напасти.

— Є речі від яких ми не застраховані, Алане. Ти не зможеш мене вберегти абсолютно від усього.

— Це натяк на те, що ти не хочеш аби я надокучав тобі? — засмутився чоловік, навіть не дивлячись в мою сторону. Але дарма. Я бачила, що для себе він уже все вирішив. Питання лише чи буде він поруч, чи ховатиметься, аби я не бачила його.

— Це прохання, щоб ти не звинувачувати себе надто сильно, якщо не зможеш мене вберегти від всіх випадковостей. Добре?

— Добре. Значить, ти не проти? — перепитав Алан, відчиняючи мені двері контори. Секретарка, яка це побачила, мало щелепу не загубила, коли ми пройшли повз неї.

— Буду вдячна. З тобою мені спокійно, правда.

Зробивши декілька пасів руками, я змінила охоронне закляття і відчинила двері ключем. Пізніше потрібно буде змінити і його. А поки що, варто було знайти хоч якісь деталі, здатні вивести мене на того покидька.

— Сідай, я зроблю нам чаю.

Доки я діставала чашки з шафи та готувала напій, Алан уважно роздивлявся інтер'єр. Його погляд блукав по навколишніх предметах так, ніби шукав щось.

— Послухай, а куди дівся стіл? — дивувався чоловік. — Ти його кудись перетягнула?

— Його розламав один з клієнтів. На днях привезуть новий.

— І часто твої клієнти трощать твої речі? — загрозливо протягнув він, поки я вручала йому в руки чашку. — Відчуття, що тебе оточують одні...

— Неврівноважені? — перебила. — Трохи є. Але це моя робота. Так що посидь, розслабся. І що б не сталось, не буди мене, добре?

— А щось може статись?

— Я можу говорити під час трансу. Це не контролюється.  Так що не приділяй уваги.

Вмостившись на своє крісло, я дістала чистий магкам, вимовила закляття і почала подорож у своє минуле. На цей раз долина снів була схожою на велике сховище зі скляними кулями. Вони стояли нескінченними рядами на стелажах і переливалися самими різноманітними відтінками. Я пройшла декілька рядів, але помітила, що спогади були розставлені по хронології. Тому довелося йти аж до самого кінця сховища.

Шукана куля виявилася фіолетовою. Вона виблискувала різними тонами. Я дивилась на неї та бачила все, що відбувалося в той день. Те, як Алан спокійно відреагував на мою напівголу тушку в мокрому одязі, на трезву голову викликало в мені величезну подяку. Навряд чи б інші чоловіки так само поводились.

Спогади швидко минали, аж доки не з'явилися головні. Ось, я зачинила двері «Тихого дому» і йшла у темряві. Ось, чиясь рука затиснула мені  рот.  Я знепритомніла і перед тим, як моя свідомість остаточно зникла, я помітила червоний перстень з гравіюванням — символом нескінченності.  На цьому все закінчилося. Не було ніяких доказів, зачіпок чи хоча б деталей зовнішності "колекціонера", про що я й сказала Алану. 

— Не засмучуйся так, Ело. Ми обов'язково знайдемо його і засадимо у в'язницю. Просто почекай трохи.

Мій погляд опустився з Алана на диван. Так, з часом ми знайдемо цього покидька, але ніхто не поверне мені витрачені нерви. Ніхто не поверне мені зниклого дивану чи базікаючий фонтан. Якщо я спробую їх знову оживити, вони можуть повернутися іншими істотами. Все, що мені залишалось — жити далі. 

© Юлія Богута,
книга «Відьмина служба підтримки».
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
AnnaMary
Розділ №20. Марні спогади
Як мені шкода диванчик. Скоріше хай знайдуть цього покидька.
Відповісти
2022-10-02 18:29:29
1
Юлія Богута
Розділ №20. Марні спогади
@AnnaMary скоро повернеться)
Відповісти
2022-10-02 22:06:42
1