Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
Розділ №3. Затишний дім
Розділ №4. Сон нам лише мариться
Розділ №5. Щаслива колючка 
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Розділ №8. Всесвітній потоп
Розділ №9. Пекло на землі
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Розділ №11. Похмілля
Розділ №12. Справжні почуття
Розділ №13. Компенсація за робітника
Розділ №14. Нещасний носочок
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Розділ №17. Чесне серце
Розділ №18. Таємнича темрява
Розділ №19. Колекціонер магії
Розділ №20. Марні спогади
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Розділ №22. Манія перфектціоніста
Розділ №23. Кожному по парі
Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
Розділ №26. Прогрес у стосунках
Розділ №27. Унікальна магія
Розділ №28. Пристрасний вечір
Бонус
Новорічний бонус | Дана Василівна & Амадей Лоріус
Комікси по "ВСП"
Ілюстрації
Розділ №18. Таємнича темрява

Солодкий запах кориці, манив скуштувати напій на моєму столі, але я мужньо чекала того, заради кого вирішила вчинити таке дурне самогубство. Мої пальці ледь торкалися краю чашки, поки очі вишукували знайомі обриси. Час минав напрочуд повільно, від чого хотілося спати. А от власник «Тихого дому», схоже, не дуже спішив. Тому, я вирішила, що нічого не станеться, якщо я почну без нього.

Обережно діставши з сумки бордовий носочок з білим горошком, я поклала його на стіл і зробила кілька ковтків кави. На смак було дуже солодко, міцно і...терпко? Схоже стійка підмішала мені чогось дивного. Але, перш ніж я встигла здійнятися, щоб спитати про це її, із кухні вийшов ніхто інший, як Алан Хоум. Чи то від алергії, чи то від його виду, але мене відразу ж кинуло в жар. Мить, дві, три, і я чхнула, ледь встигнувши ткнути носа у носок.

— Елайно? — занепокоївся чоловік, швидко оглядаючи напій і здивовано розплющуючи очі. — Звідки у тебе це взялося? Це ж кава!

— І тобі, доброго вечора, Алане, — шморгнула я, випиваючи завчасно виготовлене зілля від алергії. — Неси свого Сніжка, я йому тут кохання всього життя повертаю.

— Ти заради щастя носків вирішила себе отруїти? — бурчав чоловік, дістаючи з кишені носок та залишаючи його поряд з парою.

Я хотіла було відповісти йому, але була перебитою.

— Сніжинка? Сніжинка! О, свята богиня, дякую, що повернула мені її! — радів Сніжок, нічого не помічаючи. — Як ти? Я так сумував за тобою!

— Ело? Пішли зі мною...— занепокоєно почав Алан, підіймаючи мене з місця. Було жахливо душно, в голові гуло, і я ніяк не могла сконцентруватися на тому, що відбувалося. — Ти вся червона...

— Люся щось додала до кави...— в голові запаморочилося, ноги підкосилися і я мало не впала на Алана.

— Люся! Я тебе приб'ю, ти що їй намішала?! — кричав кухар, тягнучи моє тіло в підсобку. Ноги погано слухалися, тому я міцніше вхопилася за плечі Хоума. — Люся!

— А що я? Я тільки алкоголю їй долила, щоб вона розслабилася.

— Це ж скільки треба було налити, щоб вона відразу на ногах не могла стояти??? — сердився він.

— Та щоб тебе...— стогнала я, розуміючи весь ідіотизм ситуації. — Через алергію моментально п'янію. А ще й ліки...Святі носочки...! Алане, тягни мене до холодної води.

— Думаєш допоможе? — чоловік відкрив двері підсобки та всадив мене на тумбочку. Поки я протирала свої очі, щоб прояснити зір, він продовжив. — Посидь декілька хвилин, я зараз повернусь.

Почувся звук замку і я залишилась наодинці зі своєю ж безпросвітною дурістю. Це ж треба було так влипнути! Апхчі! Лице горіло вогнем і цей жар опускався с кожною миттю нижче — до горлянки, грудей, а потім і по всьому тілу. Було важко дихати, не вистачало повітря. Надто жарко.  

Намацавши ґудзики на своїй блузці, я розтягнула їх і зуміла скинути лишнє. Дихати стало відразу легше, але я розуміла, що одна сорочка нічим не допоможе. Тому обережно посунулась по тумбочці до раковини та увімкнула воду. Гарячі пальці охопив прохолодний потік. Я почала вмиватися, щоб трохи охолонути та прийти до тями. Для повного щастя не вистачало лише Алана, який би відчинив вікно і впустив свіже повітря в цю кімнатку.

Холодні краплі стікали по шиї вниз. Якби не місце, я б із задоволенням роздягнулася вся, щоб швидше вистигнути. Але приходилося так і сидіти в штанах та промоклій до тла білій майці, котра неприємно липла до тіла. Щоб хоч трохи стало легше, я підтягнула її вверх, прикриваючи лише груди, та сперлась на холодну стіну.

— Свята Арано...— пробурмотав Алан, побачивши мене. — Я навіть не знаю, як на це реагувати. Чи то радіти, від того, що ти мені настільки довіряєш, чи то засмучуватись, бо ти мене взагалі за чоловіка не сприймаєш.

— Та сприймаю, сприймаю... Дай мені щось намочити, чоловік, бо я в раковину зараз влізу від спеки.

— Ело, чесне слово, я колись тебе...

— Та на здоров'я, тільки спершу відчини вікно і дай чимось витертись, а то я помру і ти не встигнеш мене прибити, — скиглила я, стараючись обтиратися рукою.

— Надумала собі, — буркотів Алан, відчиняючи навстіж вікно. Прохолодний вітер відразу ж увірвався в приміщення та пробігся по ногах. — Я взагалі-то мав на увазі, що зацілую. Яка мені вигода від того, що я тебе приб'ю?

— А ти все не полишаєш ідеї завоювати мою прихильність? — сміялась я, приходячи потрохи до тями.

— Завоювати? — хитро посміхнувся чоловік, підходячи ближче й опираючись руками по обидва боки від мене. — Ні, я планую загодувати тебе ласощами до такого стану, щоб ти стала залежна від них. Хочеш?

Я дивилася в сірі очі Алана та не вірила своїм вухам. Цей чоловік наглим чином залицявся до мене. Погляд впав на його блідуваті губи, з яких не сходила посмішка. Вона була настільки щирою, наче він не жартував, а цілком серйозно обіцяв мене поцілувати. Від однієї думки по моїй шкірі пройшов табун мурашок. Несподівано для нас обох погасло світло. Темрява вдарила по очах, змушуючи кліпати ними.

— Як ти себе почуваєш? — спитав чоловік, підходячи впритул до тумбочки та торкаючись колінами моїх ніг.

— Краще, але все ще жарко.

Алан Хоум похилитав головою та заправив хвилясте русе волосся за вухо. Потягнувшись за моєю вологою блузкою, він зім'яв її, а потім намочив у воді. Я простягнула руку, щоб взяти її, але він просто переплів наші пальця та опустив їх на край. Десь на вулиці загарчав голосно пес, але я навіть не відвела погляду від очей Алана. Він повільно підійняв руку з мокрою тканиною і торкнувся мої щоки. Від холоду стало так приємно, що я навіть примружилась від задоволення.

— Так краще? — прошепотів він, проводячи тканиною по шиї та голому плечу.

— Набагато.

Волога сорочка повільно повернулася до шиї та стала підійматися по ній до підборіддя, від чого я мимоволі підіймала лице. Сріблясті очі Хоума почали наближатися, пророкуючи мені катастрофу. Моє серце виплигувало з грудей. Воно стукало настільки голосно, що я чула його. Та все, що я могла — слідкувати за губами, котрі невпинно наближалися до моїх, щоб зупинитись на відстані якогось сантиметра.  

— Ти робиш мене божевільним, Ело... — прошепотів він в мої губи, щоб ледь помітно поцілувати їх через мить.

— Ви там в порядку??? — спитав Кай, вриваючись в кімнату зі свічкою. Від несподіванки ми відхилились один від одного, злякано дивлячись на непрошеного гостя. — О, вибачте мені, що перервав, але там майстри прийшли з приводу електрики. Терміново кличуть власника.

— Зараз вийду...— пробурчав чоловік, розтріпуючи своє волосся на голові. Коли Кай вийшов, він стягнув з себе бордову блузку та поклав на мої коліна. — Вдягни, щоб не застудилась ненароком. Я зараз постараюсь розібратися з цим швидше і ми підемо...

— Та ні, все нормально, — ніяково посміхнулася, стараючись не видавати свого хвилювання. — Мені набагато краще. Я піду додому... Вже пізно.

— Зачекай трохи і я проводжу тебе.

— Не хвилюйся, я в нормі.

Повільно спустившись на свої ноги, я відвернулася від Алана та скинула мокру майку. Десь за спиною почувся стогін.

— Ти мене взагалі не сприймаєш за чоловіка? — не розумів він. Я натягнула його блузку, застягнула ґудзик та повернулась.

— Просто довіряю. Не знаю, чому, не питай.

— Ти мені подобаєшся, Ело. Дуже подобаєшся. І я тобі теж подобаюсь. Спробуймо краще дізнатися один одного?

— Я подумаю про це, Алане. Але мені дійсно час.

В очах чоловіка читався сум. Він хотів, щоб я відразу відповіла, але мені правда потрібен був час, аби розібратися у своїх почуттях. Тому я підійшла до нього ближче, погладила колючу щоку, легенько поцілувала на прощання та вийшла в зал. Забравши свої речі, я мовчки направилась на вулицю.

Осіннє повітря приємно студило шкіру. Я повільно крокувала темною вулицею і думала про своє. В голові досі прокручувався наш поцілунок на тумбі, від чого я кусала свої губи. Було брехливо казати, що в нас не було майбутнього. Напроти, Алан здавався мені саме тією людиною, котра б могла витерпіти весь цей хаос в моєму житті. В носі нещадно засвербіло і я знову чхнула, підтверджуючи свої здогадки.

— Хто? — за звичкою спитала.

Я хотіла було подивитися  навкруги, але хтось закрив мій рот, притискаючи спину до сильного тіла та тримаючи руки.  Вдих, і моя свідомість стала покидати мене. В очах все попливло. Єдине, що я помітила — червоний вогник на пальцях злочинця, а потім опустилася темрява.

© Юлія Богута,
книга «Відьмина служба підтримки».
Розділ №19. Колекціонер магії
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
AnnaMary
Розділ №18. Таємнича темрява
О, боги. Сподіваюся , що хтось схаменеться і врятує Елу. Чого вона не дочикаласч Ала(
Відповісти
2022-10-02 05:28:38
Подобається
Юлія Богута
Розділ №18. Таємнича темрява
@AnnaMary бо дурна)
Відповісти
2022-10-02 15:17:49
1
AnnaMary
Розділ №18. Таємнича темрява
@Юлія Богута ото точно.
Відповісти
2022-10-02 15:25:31
Подобається