Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
Розділ №3. Затишний дім
Розділ №4. Сон нам лише мариться
Розділ №5. Щаслива колючка 
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Розділ №8. Всесвітній потоп
Розділ №9. Пекло на землі
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Розділ №11. Похмілля
Розділ №12. Справжні почуття
Розділ №13. Компенсація за робітника
Розділ №14. Нещасний носочок
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Розділ №17. Чесне серце
Розділ №18. Таємнича темрява
Розділ №19. Колекціонер магії
Розділ №20. Марні спогади
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Розділ №22. Манія перфектціоніста
Розділ №23. Кожному по парі
Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
Розділ №26. Прогрес у стосунках
Розділ №27. Унікальна магія
Розділ №28. Пристрасний вечір
Бонус
Новорічний бонус | Дана Василівна & Амадей Лоріус
Комікси по "ВСП"
Ілюстрації
Розділ №15. Програма божевілля на рік

Бабусин годинник мовчки відмірював поділки. Останнім часом він навіть не дзвенів, що мене трохи непокоїло. Зазвичай, таке бувало, коли стежки долі змінювали свій напрям, тому я котрий день чекала доки життя повернеться у стабільне русло і можна буде перестати непокоїтись. Сидячи на робочому місці, я подумки згадувала сьогоднішній ранок. Алан, як нічого й не сталося, спокійно прийняв у мене душ і поспішив  на роботу, пообіцявши у вечорі заскочити зі Сніжком. Як результат, я годину обшукувала дім, щоб знайти Сніжинку, і тепер в моїй сумці лежав неживий носочок без пари. Що з цим робити далі я ще не придумала.

Мої роздуми перервав грюкіт від мало не вибитих дверей. Переді мною опинилася Наріна у напіввовчій формі, яка була готова вбити мене на місці. Точніше не вона, а чоловік у її тілі. Що це був саме він, можна було легко зрозуміти по налитим кров'ю очам та божевільному погляду.

— Ти!!! — гарчала жінка, вип'ячуючи ще помітний після родів живіт.

— Я? — перепитала, увімкнувши режим дурепи.

— Ти!!! — знову ворчала вона, повільно наближаючись із висунутими, гострими кігтями. — Ти хоч знаєш, що я пережив по твоїй вині?!

— Ви хочете поговорити про це? — як ні в чому не бувало, включилась професійна звичка, поки я старалася нащупати тривожну кнопку — Сідайте, я налию вам чаю і вам стане легше.

— Мені стане легше, коли я потраплю у своє тіло, відьмо! А зараз, я хочу роздерти тебе на сотні шматочків!

— О, мені б це дуже сталося в пригоді. Навіть не уявляєте, скільки людей до мене ходить на прийом. Так ще й находяться ті, які й до мого дому приходять. Хоч бери й дійсно розривайся на шматочки, аби усім вистачило! — розсміялася я, нарешті ткнувши пальцем кнопку. Варто було ще раз натиснути її чи сказати «Tempus, vetas!»¹ і всі живі істоти, крім говорившого, завмерли б у стазисі. — А ви сідайте, сідайте! У вас певно ноги болять...

— У мене все болить, відьмо! — зірвалася на завивання вовчиця, падаючи у крісло та стискаючи лапами голову. — Я здохнути хо-о-очу!

— Ну, чого ви? Вам же не можна так нервувати, вам ще дитину годувати грудьми. Вона ж відчуватиме все, — зауважила я. — Це ж так легко! От побачите! Виконаєте все, що робить зазвичай ваша дружина і все повернеться на свої місця. Будете і далі важко працювати на роботі, а вона відпочиватиме з дітьми. Ловіть момент! У вас відпустка на декілька днів, відпочиньте! Коли ще з'явиться така нагода?

— Все правда повернеться через декілька днів? — хлюпнув носом чоловік, навіть не здогадуючись, що це була іронія.

В цей момент я зрозуміла, що він навіть в глибокій теорії не розумів, що йому треба буде пережити. Існувала ціла купа справ, які, на його думку, мала робити лише жінка: годування дитини кожні три години, зміна підгузників серед ночі, готування, прибирання, відведення дітей у школу, похід на батьківські збори та ще й інтимне життя під кінець дня. Тільки от, схоже,  він забув, що він зараз і був тією самою  жінкою, яка мала все це робити. І хто я така, щоб нагадувати йому про це?

— Звичайно! Скільки там тих справ! — усміхнулася йому найщирішою посмішкою зі свого арсеналу для буйних. — Ви краще уявіть, як Наріна піде на вашу роботу і зрозуміє, наскільки вам важко кожен день. Ви ж стільки робите для своєї сім'ї! А вона зовсім не цінує цього.

Чоловік Наріни хотів щось сказати, але його перебив гучний дзвінок на телефоні. Дивлячись на те, як його шкіра миттєво вкрилася густою шерстю, я зрозуміла, що стазис мені сьогодні ще знадобиться. Поки він діставав зі штанів сенсорний телефон, його зіниці повільно наливались кров'ю. Мало того, екран не хотів реагувати на кігті та перевертню приходилось пробувати розблокувати його кісточками пальців.  На моїх очах, нерви Вольрана за декілька секунд дійшли до стадії «м'ясорубки» і, заричавши на весь кабінет, він грюкнув на стіл свій телефон. Від такого знущання, по ньому пішла тріщина, але виклик нарешті прийнявся та ще й на гучномовці.

— Вольране! По твоєму я тебе так виховувала, цуценя безхвосте?! — вичитувала якась жінка по ту сторону, поки в моєму кабінеті цей телепень трансформувався у вовчий вигляд. — Чи ти думаєш, що малим мені нервів мало робив? Хочеш, щоб твоя матінка з сорому перед невісткою посивіла? Тягни свій обрізаний хвіст додому і марш годувати дітей! Я тобі влаштую солодке життя зараз!

По всій конторі пронісся такий рев, що я аж вуха затулила від гучності. Телефон полетів на землю разом зі шматками стола, розтрощеного одним влучним ударом. Мої долоні рефлекторно об хватили голову, аби вберегтися від уламків, але один таки влучив у передпліччя. Поки я роздивлялася здерту до крові шкіру, в розгромлений кабінет влетів Калео. Все наступне дійство нагадувало якийсь бойовик. 

Вольран зробив стрибок в мою сторону але врізався у палаючого фенікса, котрий чудом вспів заступити мене своїм голим тілом. Обпікшись вогнем, перевертень заскулив та почав кататись на підлозі, щоб погасити полум'я. Зрозумівши, що противник йому не по зубах, Вольран втік, залишивши мене наодинці з голим феніксом. В іншому житті я б із задоволенням подивилась на його естетично гарно складене тіло, але в цьому мене більше непокоїла нещасна рука, якій дісталося на рівному місці. 

— Як ви, Елайно? Цілі? - непокоївся Лео. Підійшовши ближче, він обережно взяв мою руку та став розглядати поранення. - У вас є аптечка? Треба обробити, щоб не пішло запалення. 

— Та оброблю якось, - проворчала, витягуючи кінцівку з хватки. Обминувши фенікса, відкрила стіл, дістала коробку з ліками та сіла в крісло. - Дякую, що допомогли. Деякі клієнти просто божевільні. Чесне слово. 

— Було б за що. У вас випадково немає чогось, чим я міг би прикритися? - зніяковіло спитав він, прикриваючи найдорогоцінніше. - А то ще хтось зайде до нас, неправильно зрозуміє. 

— Дарма хвилюєтесь, секретарка на першому поверсі давно звикла до криків і навіть не реагує, якщо щось тут вибухає. Напевно її зі свого місця навіть шторм не зсуне, - пожартувала я, обробляючи рану та перев'язуючи її стерильним бинтом. Коли Калео допоміг його зав'язати, продовжила думку. - Але боюсь вам потрібно буде трохи затриматися тут. Не підете ж ви голим додому. 

Вставши зі свого місця та обережно переступаючи уламки мого улюбленого дубового стола, я повільно дійшла до шафи та дістала звідти свої брючні чорні штани з піджаком. 

— «Suae quisque magnitudinis»². Ось так краще. 

Вручивши феніксу класичні чорні брюки вже його розміру, стомлено рухнула у крісло, заплющила очі та зробила глибокий вдох. Доки він переодягався, я нарешті зрозуміла, чому мій улюблений годинник мовчав. Ось що мало статися — напад психованого перевертня та чудесний порятунок.  Хотілося вірити, що програма божевілля на цей рік виконана, але чомусь не вірилося. Коли прозвучав дзвінок мого власного телефону, щось всередині стиснулося. Не скажу, що я сильно злякалася Вольрана, але говорити ні з ким не хотілося. Якби це не був невідомий номер, я б просто проігнорувала його до кращих часів, а так, прийняла виклик. 

— Слухаю вас? 

— Доброго дня, Елайно. Це Вілард Рейн, пам'ятаєте? - прозвучав гарний чоловічий голос. Це був той самий лорд з пошти, котрого я мало не поцілувала. Звідки у нього мій номер взявся? - Не хочете зустрітися, випити кави?

— Ні! - стрепенулася я. Для повного щастя не вистачало знов алергічити. Вбережи мене, свята Інсанія. - Вибачте, але я зайнята найближчім часом. Гарного дня вам. 

Довгі гудки змінилися тишею і я наважилася підняти погляд, щоб оцінити збитки. Підпалена підлога. Розтрощений стіл. Купа дерев'яних дощок. Розбитий чужий телефон. Підпалена рамка від диплому. Нічого нового. Ніколи не думала, що скажу це, але всі буйні психи однакові в своїх розрухах.  Їм би лиш покидатися речима та побити кривдника. Ніякої фантазії. Навіть страждають постійно ті ж самі речі. Смішно, але з часом можна звикнути навіть до божевілля. 

1. Tempus, vetas! — з латині «Час, зупинися».

© Юлія Богута,
книга «Відьмина служба підтримки».
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
AnnaMary
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Бідолашна, я сподівалася, що все таки кабінет розгромлять та відьмочка нарешті зможе відпочити. А чого Лео був голий?
Відповісти
2022-10-02 05:21:52
Подобається
Юлія Богута
Розділ №15. Програма божевілля на рік
@AnnaMary а Калео фенікс. Він від переживань за Елу спалахнув вогнем і спалив одяг.
Відповісти
2022-10-02 15:16:59
1
AnnaMary
Розділ №15. Програма божевілля на рік
@Юлія Богута Бідолаха
Відповісти
2022-10-02 15:24:06
Подобається