Моє диво

Вікторія Тодавчич

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій, Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... З чудовою @torry_fine ❤ Для проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

2020-07-02 14:51:11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (14)

ナトリウム

@Вікторія Тодавчич ну учитывая что я знал не которые слова, но большинство просто по смыслу похоже и додумывал что подходит

Відповісти

2020-07-03 17:24:22

Вікторія Тодавчич

@ナトリウム понятно. Но это всё равно очень хорошо 🌸

Відповісти

2020-07-03 17:24:42

Подобається

ナトリウム

@Вікторія Тодавчич 😅

Відповісти

2020-07-03 17:25:15

Подобається

Інші вірші поета

Мої слова Радійте, люди! Наша зустріч Я закохалась

Інші поети

Ella Verrremi

@verrremi

JESS Rose fortune

@rosefleurfortune

Veilka

@Docthespacerock

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16906

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

3015