Олександра Пимоненко
@RuomaKun_YoukaTian
Націоналістка, шовіністка, расистка та просто приємна людина
Блог Все
Версія 1.0
Интересное, Мысли вслух, Разное
5
69
Интересное, Разное, Личное
3
1
34
Интересное, Мысли вслух, Разное
5
3
41
Книги Все
Стихи Все
Зараз
Коли усе почнеться знову, І ворог прийде по серця, Згадаєш, ти чотири слова: "Сміливі б'ються до кінця" І не продайся, як Тичина, Хай краще вмреш десь у пітьмі! Навіщо ж прославлять "людину", Яка тримає нас в лайні? Напевно, ти не розумієш... Все почалось уже "сєйчас" Поки ти мовою чужою, Думки приносиш до всіх нас... Здавалося, та щоб та мова? Та це так тупо... Озирнись! Якщо ми всі так заговорим, То станем, як були колись... Навіщо та москальська мова? Невже так складно знать свою? Вона ж співуча та чудова, А ти просвячуєш чужу... Не бачу сенсу у поетах, Що на Вкраїні - москалі... Ви перші станете предметом, Предметом продажу землі. Я в вас не бачу сили, волі. Ви хто такі? Навіщо тут? Поки нас розтріляють в полі, Пишіть, як кати "бережуть". Я вам залишу стару книгу, В ній вірш прекрасного митця... І ось коли, вам стане смішно, Хай сором розіб'є серця: "І ти продався їм, Тичино, І ти пішов до москаля? О бідна мати, Україно, В журбі головонька твоя. В кривавім морі по коліна Стоїть без сорому в очах Поет, колишній наш Тичина, І прославляє смерть і жах. Прилюдно б’є катам поклони, Катів виспівує в піснях. А з-під землі ідуть прокльони Борців, розп’ятих на хрестах. Іудо, ти шляхетний жиде, Пішов, повісивсь в самоті. Павло Тичина… цей не піде – Він сам розіпне на хресті" (Остання строфа - вірш Олександра Олеся, 1928 рік)
12
1
194
Люсі-Софіє
Привіт, Люсі-Софіє, Як молодості дні? Мої летять шалено, та хочеться мені, Вернутись так далеко, де долі... Розійшлись, І разом як раніше, піти гулять кудись... Між небом і землею не думать про життя, Дивитися на сонце, віддатись почуттям! Я так хочу в дитинство... Босоніж у траві, Де ми ще просто діти, де душі ще живі! Немає там не гріху, не похоті, проблем, Там є один лиш спокій, запалений вогнем... Вогнем, що дарить сонце, те небо, ті дощі, Бо це навіть не вірші, А поклики душі... Так хочеться простого, і справжнього мені, А ти як там, Софіє, Як молодості дні?
7
0
166
Ніч
Знову ніч наступає на Землю, Вночі чую я голос душі... Так навіщо ж втрачати даремно, Всі ті думи, Що маю в собі? Якщо буду далеким сяйвом, Буду красть безтурботні сни. І можливо колись, З кимось, З часом, Хтось забуде, Що думи ясні... Чую зорі... Вони розмовляють, На очах знову сльози-ножі... Ну нічого, Вночі оживають, Усі душі і серця людські...
8
2
191