Мовчи
Відповідальність тисне і забирає сили.
Якщо колись я відчувала змогу, відповідати, відстояти, усім кричати, усіх переконати.
Це була сила, ціль, мета.
Однак коли все вирішено стало:
Мої стопи зрослися до землі,
Мої сльози всохли на блузці -
Страх скував мене навмисно.
Він відібрав усе: і думку, і голос, і віру, і бажання...
Лиш біль і страх, притиснув до землі.
І я нещасна, шукаю Смерти,
Бо відчуваю, що все не так.
Все, що я роблю не так читається людьми.
Я промовчу- скажуть, що не маю слів,
Я засміюсь- скажуть, що я зрадник.
А я лише втомилася, лише сміюся із життя,
Бо вже так загубилися думки,
Що їх не віднайти ніде.
/ Білий вірш чи верлібр?/
2021-09-19 06:37:55
7
0