Не співаю рок

Марі Жаго

Я за столом одна І п'ю до дна. Я мала із тобою сюди прийти. І з нас ніхто не скаже: чия вина? Як можна до такого все довести. Не співаю рок-рок-рок В моїм серці ток-ток-ток Не хотіла йти-ти-ти Думала там ти. Я молода й тендітна, чарівна. Завжди тобі привітна— тепер одна. Нащо знову розквітла в очах роса. Я вірю доля світла. Є теплий рай.

2019-11-19 10:52:02

19

25

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (25)

Божевільний

@Марі Жаго на жаль, в саргербуці не можна відсилати аудіоповідомлення, тому...

Відповісти

2020-04-05 15:31:45

Подобається

Марі Жаго

@ Божевільний дати мій телеграм?

Відповісти

2020-04-05 15:55:25

Подобається

Божевільний

@Марі Жаго бажано

Відповісти

2020-04-05 16:10:12

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4782

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12311