Леонид Жмурко
@Leonid_Zhmurko
автор 13 изданных сборников стихотворений(разместил в МОИ КНИГИ)
Блог Все
К читателям
Личное, Мысли вслух
17
72
Сборник "Грамматика наития и чувств"
Интересное, Личное, Мысли вслух
11
7
39
Личное, Мысли вслух, Разное
10
4
55
Книги Все
Стихи Все
Подумаешь Иосиф
«Но пока мне рот не забили глиной, из него раздаваться будет лишь благодарность». И. Бродский ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ Подумаешь Иосиф, не святой ведь, чтоб граффити работу штукатура попортили. Таких бы гнать метлою, как Бродского из сов. литературы. И ничего, что угол не заделан, зато портрет извёсткою замазан... Дурак, завхоз, который это сделал, против того, кто Музою помазан. Его клеймили, пачкали, марали и не такие ухари и хваты, когда несоблюденье сов. морали вменяли недоучки-горлохваты. Сменилась власть, и флаги, и устои, казалось бы: виват Иосиф Бродский! Но те же в кабинетах из соц. строя, и так же ненавидят его скотски. И так и просится из под извёстки: «Пока мне не забила рот бездарность...» Стихов и слов набат предельно хлёсткий: «За граффити потомкам благодарность». . Леонид Жмурко сборник СТЕКЛО, 2020 . жаль не входит коллаж, ссылочку на источник в личку только могу скинуть, здесь её блокируют
8
1
113
Алгебра
Всё начинается «с мам, я сама»... Дочка домой к десяти не явилась. Мама не спит. Мама сходит с ума, мама звонила и не дозвонилась к ней, на подружек её номера... Мама глотает от сердца таблетки, глаз, не смыкая совсем до утра. Дочь возвратится, соврав, что у Светки делали алгебру, что телефон сломан... Но выдадут губы и очи: «Нокиа», Светка совсем ни причём к этой сердечно-таблеточной ночи. Дочь безмятежно поест и уснёт. Мама украдкой на кухне поплачет, зная, что дочка про алгебру врёт, помня, что губы припухшие значат. . Леонид Жмурко сборник СТЕКЛО, 2020
5
0
120
Тримай мене
(По мотивам есе Русани LaLoba https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1846426932323262&set=gm.2503931113190838&type=3&theater&ifg=1) ~ Коли у цьому світі я зневірюсь й замкнусь в собі, піду на саме дно душі, та від усіх у ній закриюсь, тримай мене за руки все одно. Будь поруч мене. Я тебе благаю! Кричатиму образливо, але не відпускай, бо іншої немаю людини, що утримає мене, у час важкий занурення у прірву себе... В мені засохло джерело життєвих сил, та втратила я Віру. Тримай мене усім пліткам на зло! Пручатимусь, волатиму: дай волю! кусатиму тебе як дикий звір, тримай мене, не піддавайся болю, що хочу я на волю, в те не вір! Тримай мене, колиш, немов дитину, що заблукала в темряві жахіть, та притискай щосили як єдину, не відпускай від себе ні на мить. Колиш та слухай як руйную мури страхів та зрад, наклепів і образ, як віддаю себе я на тортури дитячих травм, думок страшних... Гаразд? Колиш та слухай, наче спів сирени, я помираю в тебе на руках, все тихше пульс, та холодіють вени, кров запеклась на зранених вустах... Тримай мене! Лиш витримай, благаю! та доведи, що любить світ мене, так, через тебе. Не святий, я знаю, та в час коли знесилення прийде й лежатиму тихенько я на мохах померлих мрій, й образ – не відпускай! Бо заблукаю знову на дорогах які ведуть у пекло, а не в рай... Так, вмерлих мрій про крила, про кохання, домівку, прийняття, й тепло долонь. Тримай мене, бо в світі ти остання людина, що несе в собі вогонь одній мені, народженій для тебе, ти дочекавсь допоки йшла в пітьмі. До скону буду вдячна я за небо, що був зі мною там, на самім дні... Ти винеси мене із темнолісся душі на світло місяця та зір, з грудей твоїх нехай лунає пісня, яку виводить переможець звір. Зціли мене цілунками, сльозами, я вічно пам’ятатиму того, хто вимолив і серцем і вустами, хто чашу болю розділив мого. Я пробуджусь і вирину із пастки страхів та підсвідомості... Прийми! Цілуй та песть, кохай, та вір, будь ласка, тримай що сил, собою обійми́. . Леонiд Жмурко, 2020
6
0
110