Deina Sirius
@DeinaTEF
〖~*Я делюсь с вами собой*~〗
Стихи
Не знаю
В мире много побед, поражений, Много счастья и много бед. Но к чему же причислить терпение, Когда равнодушны к тебе? Ладно, любовь всем надоела. Эти муки, терзания - все тлен. ....тут должно быть продолжение))
14
3
89
Частичку души я отдам
Я делюсь с вами болью. И счастьем делюсь. Вы только не будьте строги. Все это лишь чувства мои. Не искуство, нет, нет, ведь я не поэт. Я лишь загнаный малый ягненок, Что боится, боится так жить. Все от боли сгорает, Но чувствует радости нить. Я за нее потяну и возьму, удержу, Что б не исчезла из жизни совсем. Весь клубок я из счастья скручу, И тогда поделюсь я и им. 〖06.01.2018〗
24
5
342
Любовь все же зла? Или просто это не она...
Я згусток боли и нетерпения. И все это из-за тебя. Слеп ты ко мне и моим же желаниям, И видишь только себя. Зачем же, зачем же меня убивать так Вот день уж, вот месяц, вот год. Минуты щастья и часы сожалений, Все смешалось. Зачем? Почему? Люблю ли..возможно..хочу ли...кто знает. Хочу - то тебя, а не таких отношений.. Но..где же они, отношения то наши.. Где же..ведь я их не вижу уже. Для тебя хорошо все, Тогда лишь, когда я молчу. Молчу и о боли, и сожалениях, Не важно что плача навзрыд. Ты же не видишь, тебе хорошо. “Все нормально?” “Да все хорошо.” Вот как... И что делать прикажешь? Я просто устала от тебя, от всего.. Бороться устала..бороться одна. Да, это больно..но почему, Почему отпустить тогда не могу.... Твое вечно “прости”прописалось в печенках, “А за что?” “Я не знаю, прости”. И так бесит уже, что страшно самой. Да, я згусток боли и сожалений... Что ты сделал с чувством любви? И дальше твердить продолжаешь: “Не знаю, а что не так расскажи”. “Почему не писал долго?” “Прости, я хотел, но ты б капала на мозги”. И вот так вспоминаешь ту давнюю мысль: “И как же мы посориться можем.. Я даже не представляю, Ведь все так.. так хорошо!” 06.01.2018 Белый скорее, но уж выговориться хотелось
16
0
364
Біль
Кажуть виговоритись треба. Кажуть стане проще вже. Але що тоді робити, Як думки не полишають тебе? "Мабуть просто треба жити?" Темні букви, білий фон, Як же влучно, як чіпляє, Той простий... той мудрий текст. Мабуть й справді треба жити. "просто жити", так бува. І старатись не тужити, Бути сильним і стійким. Кажуть, друг - найгірший ворог, Знає він про нас усе.. Та найгірший з ворогів, лиш.. Ти. Сам. Собі. Раниш думкою, не словом, а то гірше у сто крат. Мучаєм, не знаєм жалість... Ми собі й палач, і кат. 2017(1стп)-01.03.2018
24
2
1584
Рухнувший мир
Старая работа. Писался для книги Как смех на кровь сменился, Увидела давно, Уж десять лет прошло, Он так и не вернулся. И веры людям нет – Все близкие предали. Без дружбы… я смогу! Они ж ее попрали. Черствеет наш король, Отцом, который звался, Уходит он в себя Все чаще и все дальше. И места больше нет В сердце у него Для дочери… любимой? Когда-то… может быть. 2016
12
1
245
Больше чем грех
Один лишь выстрел- и нет человека, Еще один - и нет уже семьи. Лишь маленький сиротка, метр из кепкой, Все ищет в этом мире доброты. Он ищет ласки, жаждет понимания, И не верит, что мамы с папой нет. В углу сидит з соленым подбородком, Пытаясь все от шока отойти. Но разве теплоту ему найти? Даже искры добра он не увидит, Ведь мир без детства сер и ледяной. Убив, они лишили его детства, Заставив очень быстро повзрослеть. Зачем война? Его потери?! Не он ведь начинал ее! Не он в ответе! Но грусть... с ним навсегда теперь она. Те кто у руля не платят.. никогда. Они грешны, но не страдают так. Мальчишка верит: "мир сошел с ума". Мы тоже верим: "таки сошел он, да!" 03.01.2018 Редакция 10.07.2019
13
11
344
Дурість, наївність... любов
°Давній віршик° Людська довіра, як мишина дурість: Хоч в мишоловці ти отримаєш не нагороду, а рани лиш,і втратиш все в кінець, довіра та надія не подінуться нікуди. Й чутно оті хлопки, що гризунів наївних, як і люди, заточують в обіймах тих сталевих, які лиш холодом невідворотності та болі довіру всю й наївність ту розносять вщент. І знову й знову підіймається людина. У шрамах вся і з ранами новими, Та зі шматочків складена довіра, Що необачно так розбитою була. Все знову й знову воскреса вона. І хоч із дурістю довіра схожа, Та зовсім інше має на меті: Щоб серце з серцем, та душа з душею В танку сплелись первинному отому, Де балом правлять замкнутість та холод. І знову й знову розбивається надія, Що говорила: 《 Та обійдеться усе! Ось тільки почекай… Май трішечки терпіння Та іншим людям вибачай. Адже стіна, нехай твердіша каменю, не вічна. І тисячу таких от стін лише одна любов у щепки рознесе! Ти лиш спроможним до любові будь! До чистої, невинної любові, що світ рятує вкотре вже. 》 І хоч як миші ми… Нехай! Бо зовсім то не дурість! То лиш спасіння від жорстокості реалій. То сила, що веде нас серед тьми. Та сила сил, що як тунель До світла всіх проводить. Бо то надія, що як подруга найліпша Підтримує ту невмирущу віру. Отую віру, котра з попелу встає, Та й далі вірить. Вірить серцю! В котрому все ще теплиться любов. 2017 або 2016😄
11
0
452
Клятва, яку так важко стримати
Коли покохаю шалено, Як до цього ніколи раніш, Це вже будеш не ти. Коли віддамся без останку, Вип'ють до дна, як склянку, То точно вже не тобі. Коли підкорять, не як вершину, Рахуючись із почуттями, Буде не так як з тобою. Коли рахуватися стануть, Зі мною по-справжньому вже, І їздити перестануть: "Вона ж добренька зараз ще?", Тоді лиш я заспокоюсь, І буду радіти життю. І тільки лиш не з тобою. Ніколи й нізащо! 2017
9
0
480
✔Пс: почуття✔
🔗Присвята Яновській Ніці, улюбленій подрузі Тягне, тягне як ніколи, Ніби захлестнули пінні морські хвилі. І так важко, важко це терпіти. Ніби все насправді, насправді так і є... "Ні! Все не як потрібно" - думаєш наразі. "Може не така я як треба, як інші? Може лиш одна думаю про це? І чому так важко, так боляче чому?" Але з часом, досвідом розуміння прийде: Усе це нормально, нормальніш й не бува. І тільки в голові і в серці молодому Отакій от миті місце ти знайдеш. Покищо знайдеш.. А згодом буде згадка, одна лиш тільки згадка. І зовсім не болюча, а тепла й ніжна вкрай. Сердечку мила тому, багато що пізнало. І рідна, дуже рідна ця найцінніша згадка. 2017
8
0
403
Счет с жизнью
Лезвие. Отблеск. Острое. Вены. Слезы и Смех. Смех Сквозь Слезы. Алая Вязкая Теплая Влага. Брызги Вокруг. Капли. Потоки. Вода Размывает. Мысли Уносит. Руки Слабеют. Веки Смыкаю. Легкость и Радость. Горечь и.. Смерть. Точка. Все! Пустота. Ничего.. ⚠🔪💔🚫⚠ И так ли нужны объяснения, причины: Больше нет жизни! Лишь пустота. Теперь уж не важно что думал в конце - Не выдержал ты! Проиграл и сломался. Важно одно: больше нету тебя. И не увидишь ни солнца, ни тени, В миг звезд созерцания не будешь грустить. Не будешь смеяться и любоваться... Не будет тебя! Не будешь ты жить. И нужно ли так моменту поддаться, Что б потерять целый мир и себя. 2017
13
2
456
Обманлива вічність
Вічність буває різна, В кого день, а в кого два. Хтось протягне і рік..інший два.. Та таке бува, що Хтось може й пів життя. І все ж... Вічність це все омана, Казка з добра і ласки, З обману, ілюзій і сліз. Кохання ж - найбільша З ілюзій всіх. Воно завжди вічне і чисте, Справжнє - без бутафорій, А скільки трапляєш його за життя... Вічно вічне і вічно зрадливе. Й нікого вже не здивуєш таким, Та в казку мрійники вірять. Чи просто втомленим людям Хочеться вірити в щось. 2017
10
7
387
Он просто по-другому не умел...
Он просто по-другому не умел.. А ее сердце кровоточило, болело, На части разрывалось и она Грустила, плакала, звала... Не зная что не так и что же делать, А может ей мерещится проблема. Он просто по-другому не умел.. Она звала... кого не зная и зачем. Может его, а может все те чувства, Что начали тихонько уходить. Она рвалась за ними: За уходящей с сердца кровью, И за улыбкой, еще сползающей с лица. Хватала пальцами лишь воздух, Не смея даже думать отпустить. Его звала, чтоб ей помог, Не упустил, сберег, опять зажег... Но он не понимал.. Он просто напросто не понимал! Не знал, что рушит их сердца, И почему так горько стало ей. Не знал, что просто для нее немой. Она все чаще это замечала. Он просто по-другому не умел. А может просто не старался... Она старалась. На части даже разрывалась. А может просто думала, что так.. Он дорог был. Но будет ли и дальше? А что ж она ему? Разве нужна? И дорога ли все еще? А раньше?.. Но он не дорог ей теперь, Уж доигрался, наигрался. Может и не играл, не насмехался, Но ей то больше и не важно. Остыла, стало легче и нежданно она свободу обрела. Он просто больше ей не нужен. 11.2017
13
1
451