Куди ж вас подіти, думки
Ненароджені посмішки
Час
Куди ж вас подіти, думки

01:14 - це час коли ти вже хочеш спати, але все ще лежиш і думаєш про всяке-різне. Насправді це неточне число, навіть символічне, адже для кожного це різний час. Та й його точність зовсім неважлива, як неважливо в якій обгортці твоя улюблена цукерка. Все одно ти знаєш її смак. Тут головне суть. 

А суть у тому, що от в такі хвилини, які можуть тянутися й годинами, ми починаємо обдумувати якісь важливі, а бува й не дуже, питання. Це питання в пустоту, яка поглине їх, затягне тьмою ночі, а сон забере всі прийняті рішення, й зранку ти вже не пам'ятатимеш, якщо й пам'ятатимеш, то лиш тему роздумів - ніяких висновків. Важливим залишиться лиш спогад того прекрасного розслабляючого почуття, коли ти нікуди не поспіішаєш, в очікуванні сну, роздумуєш над єдино-важливим, й одночасно зовсім не впливаючим ні на що, питанням. 

Це справді прекрасне відчуття: ти ніби розчиняєшся у всесвіті, відпочиваєш тілесно і душею, і мозок теж відпочиває - мислячи. Я звісно не спец в медитації, чесно кажучи ні разу цього не робила, але думаю, саме на медитацію це схоже. Зосереджуючись на одному ненав'язливому питанні, ми звільняємося від обтягуючих думок. 

Цікавий факт виходить. Витрачаючи, час безцінного, без перебільшень, сну на неважливу, нічого не приносячу в ітозі справу, змушуючи, стомлений мозок працювати, отримуємо задоволення, відпочинок та міцний сон.

  Насправді, буття дивна, заплутана і дуже цікава штукенція. 

© Deina Sirius,
книга «Посеред буття».
Ненароджені посмішки
Коментарі