Спати самій, або Тактильний голод
Життя вже іншим буде без наших посиденьок нічних,
А мені душа від бажання щемить
Забутись бодай ще раз у найкращих обіймах твоїх.
І на шиї залишити слід, цілуючи ще одну-однісіньку мить.
Вечір холодний за вікном догора,
Змушує сльози лити аж ніяк не жаль – просто гіркий дим.
Я не можу полічити, скільки ти мені подарував тепла.
І звідкись Бог знав, що я так сумуватиму за всім цим.
Млію, розуміючи, як ти про мою тонку натуру печешся,
І страшно обожнюю миті, коли ти щиро смієшся.
Зізнаюсь, що скучаю за твоєю рукою, що блукала тілом моїм...
Шкода лиш, що про таємні бажання свої навряд уже колись тобі розповім.
Знаєш, віддала б усе, щоб іще раз один
Дотиками сказати тобі про любов,
Відчути на грудях бороду колючу, не рахуючи хвилин,
Адже ти мені... так ідеально підійшов.
Згадую, як Скрябін колись співав...
І сплю собі сама,
Гріючись спогадами, як ти мої руки у своїх тримав,
Бо біля мене тебе, на жаль, нема.
І якби хтось цікаву пропозицію дав
Повернути час назад, туди, звідки все почалося.
І таке дивне в мене запитав:
"Згодна (знаючи, що буде) прожити це все знову?"
І я б, знаєш... без жодних вагань почала з тобою розмову.
2023-03-10 16:41:02
10
4