Пролог
Розділ 1: Прадавній дракон
Розділ 2: Роберт
Розділ 3: В Ротестері
Розділ 4: Нічні пригоди
Розділ 3: В Ротестері
Джулія відчула, що її хтось смикає за руку. Вона повільно відкрила очі. Перед нею сидів Роберт.

— Мені потрібна моя сумка, — сказав він, — А тобі вже час прокидатися.

Джулія повільно встала і хлопець забрав від неї сумку. Дівчина взяла в руки свою торбу із речами і почала шукати в ній свій гребінець. Хлопець в цей час розглядав карту.

— Ми вже близько до якогось міста? — запитала вона заплітаючи своє волосся у дві косички.

— Я сказав би тобі, якби знав, де ми зараз точно знаходимося, — пояснив він дістаючи із кишені курточки компас, — Нам треба просто далі йти на схід і тоді ми вийдемо із цього лісу.

Через декілька хвилин вони знову вирушили в дорогу. Роберт вів їх вперед, час від часу заглядаючи до компаса. Джулія мовчки йшла за ним.

Вони досить довго йшли лісом, хоча Джулія була впевнена, що він мав би уже закінчитися. Вони якось надто довго бродили ним. Дівчина пришвидшила крок і наздогнала хлопця. Той якраз розглядав карту. Невже він також запідозрив, що тут щось не так?

— Ми ще довго будемо тут кругами ходити? — роздратовано запитала дівчина.

— Ми б уже мали вийти із лісу, — відповів Роберт, — Тут уже зовсім трішки залишилося...

Джулія вирвала з його рук карту і поставила її на сніг. Потім попросила у хлопця компас і поставила його поряд. За картою вони б мали йти на північний схід. Але Роберт їх, чомусь, вів на південний схід. Просто чудово! Вони весь цей час йшли не в тому напрямку!

— Прекрасно! Ти вів нас не в тут сторону!

Джулія від злості кинула в хлопця компасом, але той встиг його впіймати. Дівчина склала карту і поставила її в свою сумку. Якби їй вела вона, то вони б точно йшли туди, куди потрібно. Навіщо вона тільки віддала йому карту...

— Ти ж сам просив мене відвести тебе до чарівника, чи не так? — розлючено запитала дівчина, — То чому ж тоді ти нас вів?

— Тому, що ти не сяяла бажанням показувати дорогу, — спокійно відповів Роберт.

— Щож, якщо ти такий розумний, то сам шукай свого чарівника!

Джулія підвелася і, надівши сумку, рушила в потрібному напрямку. Вона швидко оминула Роберта, який навіть не спробував її зупинити. Дівчина впевнено рушила геть не озираючись.

— Тобто тобі не потрібні твої гроші? — крикнув їй в спину хлопець.

Джулія не відповіла. Вона швидко зникла за засніженими деревами. Дівчині було важко розстатися із її речами, але вибору в неї не було. Їй просто потрібно було позбутися цього хлопця, бо він точно буде затримувати її в дорозі.

Джулія швидко йшла лісом. Великим мінусом у її втечі було те, що вона залишає на снігу сліди. Роберт тепер із легкістю її зможе знайти. І він точно її знайде, адже йому потрібна карта. Джулія вперше озирнулася і не побачила позаду нікого. Щож, значить він ще десь позаду.

Мандрівниця вийшла на високий пагорб, з якого було видно місто попереду. Доволі велике місто. По його вулицях ходило багато людей і Джулія аж до пагорба чула, як в ньому голосно грає музика. Невже там якийсь ярмарок?

Дівчина швидко спустилася вниз і попрямувала до міста. Як тільки вона ступила ногою на кам'яну вулицю, то відразу ж відчула безліч солодких ароматів. Та тут і справді якась ярмарка! Дівчина рушила вперед і попала на ярмарку. Вона ходила між прилавками і брала усе що було безкоштовним. А потім вийшла на велику площу. Там веселилися люди, співали і танцювали. А посеред площі стояли три круглі мішені і в них по черзі стріляли лучники. Дівчина побачила не довгу чергу із лучників, яка тягнулася до стола, за яким сиділи двоє чоловіків у лицарських обладунках, і вирішила також стати в неї. Виявилося, що тут записуються усі, хто хоче спробувати стрілити із лука.

Коли до дівчини дійшла черга, то її попросили вистрелити в усі три мішені, які стояли на різній відстані, і, бажано, попасти в самий центр. Дівчина стала перед першою мішенню і натягнула стрілу. Вона швидко прицілилася і відпустила стрілу. Та зі свистом швидко долетіла до цілі і попала прямісінько в центр. Навколо залунали оплески. Дівчина посміхнулася публіці і стала навпроти другої мішені. Тепер вона вже впевненіше натягнула стрілу і вистрелила. Знову прямо в ціль. В цей раз аплодисменти були гучнішими. Джулія помахала своїм глядачам і стала навпроти третьої мішені. Натовп затих і став уважно спостерігати за дівчиною. Вона повільно натягнула стрілу і почала цілитися. Дівчина не хотіла підвести людей, які вболівали за неї, і тому в цей раз цілилася трішки довше. Коли Джулія вже була остаточно впевнена, вона заплющила очі і відпустила стрілу. Вона чула, як вона летіла і попала в мішень.

Спочатку люди довкола мовчали і Джулія уже налякалася, що вона не попала. Але вже через декілька секунд натовп голосно закричав. Джулія розплющила очі і поглянула на мішень. Стріла була в самому центрі.

— Вітаємо наймолодшу переможницю нашого змагання! — крикнув зі сцени високий чоловік в обладунках, — Вона влучила в усі три мішені!

Джулія, під гучні оплески глядачів, піднялася на сцену. Там їй вручили приз - три золоті монети. А також дали звання найкращої серед молодих лучників. Джулія забрала приз і подякувала усім організаторам та глядачам. Після цього всього вона спустилася зі сцені і почула ще безліч привітань у свою сторону.

Через десять хвилин дівчині таки вдалося вибратися із натовпу і вона попрямувала вивчати місто. Вона зайшла в одну сувенірну крамничку, в якій знайшла красиву відкритку. На ній було зображене місто, а внизу був підпис "Ротестер – місто фестивалів". Придбавши відкритку дівчина вийшла із крамниці і вирішила зайнятися пошуками готелю. Сьогодні їй точно прийдеться ночувати в Ротестері.

Дівчина не довго шукала готель. Її на вулиці миттю впізнали і запропонували заночувати в одному із готелів безкоштовно. Звичайно ж, дівчина погодилася. Жінка, яка їй запропонувала житло, відвела дівчину до великого старого будинку, який і був готелем. Хоч будинок і був з вулиці не надто привабливим, зате в середині він був дуже красивим. Тут стіни були обклеєні дорогими шпалерами, підлога була дерев'яною і застеленою килимами. На стінах висіли картини, які навіть можна було купити, але в дівчини б не вистачило грошей на таку розкіш. Жінка відвела дівчину на третій поверх і провела до однієї з кімнат.

— Можу вам запропонувати тільки цю кімнату, бо інші, на жаль, уже зайняті. Можете розкладатися. Вечеря у шостій.

Вона пішла геть, видавши дівчині ключі, і Джулія зайшла в кімнату. Вона була маленька. Під стіною стояло ліжко, біля нього тумбочка, а навпроти шафа. Але в її кімнаті був великий плюс. Вона мала балкон, з якого видно весь ярмарок. А також неї була власна ванна кімната.

О шостій Джулія спустилася на перший поверх і почула солодкий аромат яблучного пирога. Із пошуками їдальні в дівчини не виникли проблеми і тому вона швидко її знайшла. У їдальні стояв довгий стіл і за ним сиділо багато людей. З тих, яких знала Джулія, була господарка будинку і біля неї, можливо, її чоловік. Також там були двоє туристів та сім'я. Коли Джулія зайшла, всі вже їли і про щось весело гомоніли.

— А ось і найкраща лучниця, — привіталася господарка із гостею. Жінка показала лучниці на місце поряд із нею і дівчина сіла на нього. Їй відразу ж подали пиріг і дівчина приступила до вечері.

— Кажуть, що цього року зима буде дуже лютою. Та вже й зараз холодно, але буде ще холодніше, — розповідала привітна молода жінка людям, які сиділи біля неї.

— А ми вчора рано, проходячи повз ферму побачили, що небо на мить засяяло,- сказав якийсь чоловік схожий на мисливця. Джулія не слухала їхні розмови, але тепер уважно ловила кожне слово. — Але це ще не кінець. Там я дещо побачив. Це було велике крило!

Джулія ледь не подавилася пирогом. Значить інші теж бачили загадкове крило у небі? Можливо, це й справді було крило прадавнього дракона, а не святого єдинорога, як сказав Фелікс.

— Ми також із дружиною бачили, — сказав чоловік, що сидів біля хазяйки, — Мені здається, що це дракон.

— Я також бачила це крило, — озвалася Джулія, яка перед цим мовчала, — І це був прадавній дракон. Він прокинувся і полетів будити інших драконів. Скоро вони усі прокинуться і настане епоха драконів.

— Мала має рацію, — сказала господарка, — Але дракони коять лихо, коли вони не приручені. А не кожному до снаги приручити такого ящера. Їх можуть приручати тільки повелителі драконів. — жінка замовкла і уважно оглянула Джулію. — От ти мені схожа на справжню повелительку драконів: впевнена, смілива та рішуча. І чудово стріляєш із лука.

Джулія аж зашарілася від такої похвали. Дівчина, звичайно ж розуміла, що насправді вона ніяка не повелителька драконів. Але їй всеодно було приємно чути, що люди такої високої думки про не. А також вона була рада, що є люди, які вірять в драконів.

Гості ще трохи поговорили про драконів і потім розійшлися по кімнатах. Дівчина піднялася на третій поверх і попрямувала коридором до своєї кімнати. Коли дівчина підійшла до дверей, то помітила, що до них йде мокра доріжка із чиїхось слідів. Дівчину це трішки здивувало. Навіть налякало. Вона дістала ключ і тихенько відкрила двері. Джулія обережно зайшла в кімнату і, оглянувши її, полегшено зітхнула. Всередині нікого не було.

Дівчина пішла прийняти душ, потім причесалася і пішла до ліжка щоб нарешті нормально лягти поспати. Йдучи до ліжка вона помітила, що двері на балкон відкриті. Дівчина не пам'ятала, що відкривала їх. Джулія закрила двері і нарешті попрямувала до ліжка. Вона розправила одіяло і почула, як на підлогу щось впало. Щось металеве.

Джулія провела поглядом підлогу. Вона помітила, як під шафою щось зблиснуло. Дівчина повільно підійшла до неї і присіла на підлогу. Лучниця засуну руку під шафу і наткнулася на маленький металічний предмет. Вона вийняла його і піднесла до очей.

Спочатку Джулія не повірила своїм очам. Вона знову поглянула в свою руку, але предмет в ній не змінився. Вона знайшла свою брошку в формі золотої стріли.
© Asmit Kot,
книга «Епоха драконів».
Розділ 4: Нічні пригоди
Комментарии